Знищити, щоби не було знаку й сліду: як поляки влаштували різанину у Сагрині
-
-
>
-
>
-
>
1569
Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В'ятрович розповів про страшні події, що відбувалися у селі Сагринь у 1944-му році, коли проходила акція зі знищення місцевого українського населення польськими бойовиками.
На своїй сторінці у Facebook він опублікував спогади учасників подій про трагедію. Його допис подаємо без змін.
«Сагринь - символ пам‘яті про тисячі українців, вбитих в польсько-українському протистоянні. Тут вояки польських військових формувань Армія Крайова та Батальйони Хлопські протягом кількох годин вбили близько тисячі українців. Вбивствами в Сагрині не обмежилася трагедія українців у ці дні. Протягом 10-11 березня 1944 року польські підпільники знищили ще 15 українських сіл.
Учасник подій, поручник АК Станіслав Ксьонжек ― «Вирва» згадував про цю акцію:
«Наше військо було дуже добре озброєне і споряджена. Керували ним самі офіцери передвоєнні. Ціль наша була спалити та знищити все по Буг і Солокію, щоби не було знаку й сліду, бо, як сказав наш один офіцер на відправі, «або перестати боротьбу, або змобілізувати більше війська і вдарити, бо зуб за зуб, хата за хату, село за село приінесе тільки більші втрати для поляків». По тій планованій акції ми щойно думали розкинути летючки, закликаючи українців до згоди».
З протоколу свідчень Зіни Малимон:
«Дня 9.ІІІ.1944 р., ціла моя родина і я всю ніч не спали. Побачила я, як польська банда нападала на Сагринь і стріляла із запальних куль. Мама моя Ольга, сестра Ліда, тітка Марія Л. і я втікли на станицю. По дорозі на станицю мене ранили в обидві ноги. Мама взяла мене на руки і занесла мене на станицю. На станиці було багато людей. За якийсь час прийшли бандити і почали бити в двері, і кричати, де є поліція. Поліції на станиці не було. Бандити забрали з хлівів станиць свині і від’їхали. Друга група бандитів підійшла під станицю і кричала, щоб відкрити їм двері. Лякали, що будуть підкладати міни під станицю. Люди почали втікати нагору. Тоді бандити почали стріляти по горі. Вирубали двері на долині і вдерлись нагору. Побили всіх мужчин. Вбиваючи, проклинали. Забрали все згори, а жінок з дітьми зігнали на діл, а нагорі запалили. […] Вбили також мою маму Ольгу і сестру Ліду. Коли мама впала, за нею впала моя тітка. Бандити думали, що вбили також тітку, але тітку навіть не ранили. Після того прийшли до мене, один з них стрілив в мене. Ранено мене в голову і я впала. Бандита стріляв ще раз в мене і попав в руку. Я лежала, не ворушилася зовсім. Бандити думали, що я вбита, й відійшли. Сестра моя Ліда була тільки ранена в руку, встала і хотіла втікати. На цей раз надійшов бандита і стрілив її в голову. Сестра моя впала і сконала».
