Микола Юзепчук розповів, як у роки Другої світової війни у селі Видерта Камінь-Каширського району знищували ромів.
У нього досі на тілі сліди від куль і багнетів, якими доколювали тіла розстріляних ромів у селі Видерта на Волині. Миколі Юзепчуку – 88. Болять старі рани, - йдеться в матеріалі Олени Лівіцької на сторінках Волинь24.
А ночами сниться, як його, окровавленого, виймають з купи трупів.
Тоді, у 1943-му, життя йому врятувала мама. Ціною свого. Бо накрила своїм тілом 10-річного сина, коли німецькі поліцаї у сільській клуні за один ранок закатували чоловіків, жінок, дітей із 60-ти ромських родин.
«Він завжди про війну розказує страшне»
Миколі Юзепчуку – 88. Чи думав він тоді, у свої 10, коли його ледь живого вийняли з-під тіла мами на білий світ, з простреленим животом та сколотою спиною, що доживе до такого віку? Навряд…
Після інсульту йому говорити неймовірно важко. Тож скупі спогади доводиться фактично видавлювати із себе. Але такі ж скупі сльози, які час від часу зволожують повіки, говорять навіть більше.
Сьогодні Микола Юзепчук живе у невістки в Луцьку. Має семеро дітей. Часто їздить на гостину то до одних, то до інших. Має хату в Брюховичах у Ковельському районі. А тоді, у вересні 1943-го разом з батьками, братами та сестрами опинився у селі Видерта на Камінь-Каширському районі.
««То мій швагро, - киває на Миколу Федір Стоянович, керівник волинської ГО «Терне-рома». – Він завше про війну розказує страшні речі. Ромське життя – таке, знаєте? Де родився, де хрестився… Він був у Видерті зареєстрований, саме там йому видали метрику. Там з родиною і збирався зимувати у 1943-му. Тоді так було заведено, що вони часто зимували у людей в селі. Були ж селяни, які дітей не мали чи які мали порожню клуню, то вони брали собі на зиму ромів. Ті носили їм дрова зимою, помагали орати городи, а як теплішало, знову йшли…»
Федір Стоянович історію Миколи Юзепчука чув сотні разів. Того ранку в селі Видерта стояв справжній ґвалт. Німецька поліція почала зганяти до однієї з клунь ромів х Видерти та довколишніх населених пунктів. За даними істориків, так готувалися до одного з найбільш масових розстрілів ромського населення на Волині: в один день тоді закатували 60 ромських родин.
Сестру накололи на кілок і підперли ним клуню
Батько із старшим сином втекли. Хоч і втрапили під обстріл, але вціліли. Всіх інших – кого в клунях, а кого – під клунями…
«Старшу сестру накололи на кілка, а потім тим кілком разом із нею підперли клуню. Так вона у муках вмирала…» - переповідає спогади Миколи Юзепчука Федір Стоянович.
10-річний Микола і його мама опинилися усередині катівні. Коли куля скосила матір, та замертво впала на ще живого сина і закрила його собою. Не просто стріляли: різали ножами, добивали багнетами, кололи, когось навіть душили уздечкою.
Коли у Видерті стихла стрілялина, двоюрідний брат зайшов до клуні подивитися, чи хто вижив. Він був старшим, мав 18-ть. Почув плач. Підійшов ближче, бачить - тітка мертва, а під нею - закривавлений Микола. Він взяв на плечі пораненого брата і виніс з тієї клуні. Недалеко жила сільська фельдшерка. Вона й перев’язала Миколі рани. Так він вижив.
Батько миколин помер одразу після війни: він зостався сиротою в 16-річному віці. Їздив по будмайданчиках та шахтах, по сибірах і казахстанах… Вже значно пізніше, коли став трохи на ноги, одружився.