Дозвіл на виїзд за межі місця проживання: кмітливість Генштабу ЗСУ чи застаріла норма закону

Для виїзду за межі районів та областей проживання призовникам та військовозобов'язаним відтепер потрібен дозвіл територіального центру комплектування.

Чи законне таке рішення та чи не порушує це законодавчі норми та права українців, пояснює адвокат, голова відділення ААУ в Одеській області Віктор Сизоненко.

Нічого нового, ніякої зради

Заборона військовозобов'язаним в умовах воєнного стану виїжджати за межі місця фактичного проживання встановлена трьома законами України, які згадує Генеральний штаб ЗСУ. Відповідні норми закріплені з 1992 року, тобто не є новими. 

Багато хто встиг написати, що мова йде про зміни в закони, однак це не так: закони дуже давно передбачають можливість такої заборони й наразі не змінюються. Логічніше зробити припущення, що така заборона є спадком радянського регулювання і була пов'язана з особливостями радянської системи військового обліку.

Наразі, в Україні має діяти Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Це автоматизована інформаційна телекомунікаційна система, яка призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про військовозобов'язаних (призовників). (Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних.) Відповідна норма діє з 2019 року.

Простіше кажучи, військовий облік має бути оцифрований і централізований, а його ведення комп’ютеризовано.

За таких умов, «прив’язування» військовозобов’язаних до місць обліку всередині країни є нелогічним, непотрібним та застарілим.

Це в ідеальному світі. За межами ідеального світу зрозуміло, що військовий облік в Україні не встигли перевести повністю на «електронні» рейки та повністю його впорядкувати. Саме з необхідністю впорядкування військового обліку в більшості випадків пов'язана сумнозвісна «роздача повісток».

Тобто перед військовими комплектувальниками гостро стоїть завдання «мотивації» чоловіків на відвідання центрів комплектації (військкоматів) задля внесення, звірки та уточнення і даних обліку.

Припускаю, хтось у Генштабі проявив «військову кмітливість» і креативний підхід і вирішив «змотивувати» чоловіків на відвідання військкоматів необхідністю отримання дозволів для виїзду за межі місця проживання.

Читайте також: Чи можна військовозобов’язаним покидати свій регіон: що відомо станом на 5 липня. ОНОВЛЕНО

Заборона діє з 24 лютого 2022 року 

Для повного розуміння, слід зазначити, що така заборона діє з дня вторгнення Росії в Україну та оголошення воєнного стану – з 24 лютого 2022 року, через припис вже згаданих законів, а також Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних, згідно з абз. 3 п. 1 яких призовники та військовозобов'язані зобов'язані не змінювати місце фактичного проживання (перебування) з моменту оголошення мобілізації, а у воєнний час не виїжджати з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, відповідних керівників СБУ або Служби зовнішньої розвідки.

За порушення цієї норми навіть встановлена адміністративна відповідальність за ст. 210 КУпАП «Порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку», яка передбачає штраф від 850 до 1700 грн.

Отже, знову, ніяких карколомних змін регулювання не відбулося. Але ж, як всім добре відомо, ніхто не вимагав виконання цієї заборони й не штрафував за порушення.

Що ж відбулося?

Ще 28 червня 2022 року Генштаб ЗСУ у межах своїх повноважень ухвалив підзаконний акт, а саме Порядок надання дозволу громадянам України, які перебувають на військовому обліку у ТЦК та СП, на виїзд за межі місця проживання (місця перебування) з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час (далі – Порядок).

Цей Порядок не створює нового сутнісного регулювання, яке вже визначене згадуваними законами, а визначає механізм реалізації такої заборони й надання відповідних дозволів.

Якщо читати безпосередньо, то документ виглядає саме тою «зрадою», яку зараз активно розганяють у суспільстві. 

І пояснення координаторки руху адвокатів Збройних сил України Євгенії Рябеки щодо застосування обмежень лише у випадку «зміни» місця проживання, а не «виїзду» з такого місця, на жаль, не підтверджується, коли ми читаємо Порядок. 

Чи порушив Генштаб закон або створив якісь нові обмеження, яких раніше не існувало? Ні.

Чи імплементував Генштаб чинні норми закону максимально жорстко, коли ухвалював Порядок? Так. Як і з забороною виїзду закордон, це можна було зробити набагато більш розумно і диференційовано. 

Можливо, з огляду на суспільний резонанс, Генштаб внесе до Порядку певні зміни або ж надасть роз'яснення, залишимо це авторам документа.

Проблемні моменти Порядку

1. Подібні нормативні акти мають бути зареєстровані в Міністерстві юстиції України. Необхідність такої реєстрації передбачена Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженим Постановою КМУ №731 від 28 грудня 1992 року.

Пункт 2 вказаного Положення передбачає, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси й стосуються обов'язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їхньої реалізації або мають міжвідомчий характер.

Тобто є обов'язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб'єкта нормотворення.

Очевидно, що Порядок встановлює організаційно-правовий механізм реалізації обмеження права на вільне пересування й отримання дозволів на таке пересування.

Без реєстрації Порядку у Мін'юсті правомірність його застосування для визначених цілей викликає питання.

2. Визначення «місця проживання» і «меж місця проживання».

Термін місце проживання має легальне визначення. Це – житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги (Закон України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні). 

Цей закон в його актуальній редакції не передбачає обов'язку реєстрації місця проживання. Отже – home is where the heart is. 

У нашій парадигмі мі всі звикли до "прописки", однак "прописку" скасували дуже давно. Наразі має діяти механізм декларування місця проживання, однак він за законом не є обов'язковим, а за фактом – не працює через режим воєнного стану.

Тому, за чинним регулюванням юридично прив'язати особу до конкретного місця проживання може бути дещо складно.

Щодо меж місця проживання, тут ситуація ще цікавіша, оскільки за легальним визначенням межі місця проживання – це межі житла. Додати тут нічого. І інших визначень меж місця проживання наше законодавство не має.

3. Ще одна термінологічна проблема: ми не маємо визначення терміну виїзд. Чи є виїздом вихід за межі пішки, а не на транспортному засобі? Чи є виїздом полишення адміністративно-територіальної одиниці на декілька годин або один-два дні із подальшим поверненням?

4. І нарешті, що робити для отримання дозволів внутрішньо переміщеним особам, які перебувають на обліку у військкоматах, що розташовані на тимчасово окупованій території? 

Кмітливість Генштабу

Шляхом ухвалення Порядку у Генштабі ЗСУ вирішили заманити чоловіків у військкомати, однак комунікаційна складова була повністю провалена, що викликало хвилю обурення і хайпу в середовищі «експертів».

Генштаб реалізував положення закону, яке існує з 1992 року, не вводячи нічого нового в сутнісне регулювання. Є питання до того ЯК САМЕ це зробили у Генштабі, однак, робити це там мали повне право.

Основне запитання у такому разі має бути не до Генштабу, а до Верховної Ради України. І це запитання звучить так: «З огляду на те, що обмеження виїзду, передбачене у законі 1992 року було тісно пов'язане із радянською системою військового обліку, що в поточній ситуації вже є не актуальним і дуже шкідливим для економіки України, чи не настав час скасувати відповідні застарілі норми законів?»

Судячи з реакції депутатів більшості, маємо всі шанси на те, що таке обмеження буде скасовано Радою найближчим часом.