Чи виправдовує англійський щотижневик луцького зрадника Іллю Сметаніна

Журналісти англомовного щотижневика The Economist, який виходить в Англії з 1843 року, три дні провели в Луцьку та поспілкувалися з батьками, друзями й колегами Іллі Сметаніна, який протягом декількох років зраджував Україну. 

На початку березня його затримала СБУ за передачу даних спецслужбам російської федерації. Саме через нього російські війська завдали точних ракетних ударів по луцькому військовому аеродрому. Зараз цьому перевертню загрожує ув’язнення за статтею 111 Кримінального кодексу України (державна зрада).

Журналісти «Брехунця» розібралися, як і чому The Economist активно «вибілює» зрадника України.

Хто такий Ілля Сметанін та що про нього відомо

Як ми раніше зазначали у статті про Іллю Сметаніна, цей зрадник – відвертий симпатик Радянського Союзу, руского міра, музикант, і ніколи не приховував своїх поглядів. Неодноразово встрягав у скандали, але щоразу викручувався.

Любитель руского міра зраджував свою державу з 2010 року, а протягом 24-28 лютого він постійно «зливав» інформацію про результати ударів російських військ на Волинь.

Ілля Сметанін виріс у сім’ї музикантів у Привокзальному районі міста Луцька, де до Другої світової війни жили офіцери військово-повітряних сил і офіцери ракетних військ стратегічного призначення. Всі його сусіди так чи інакше були пов'язані з військовою сферою. Тут (у Привокзальному районі Луцька, – ред.) сформувалися його захоплення та «особливі» погляди на життя. Погляди, за які дехто його давно називали позаочі «агентом Путіна» та пальцем «руки Кремля». І, як виявилося, мали рацію. Але він називав своє шпигунство «вивченням і популяризацією історії місцевої авіації». Також збирав разом ветеранів, вів спільноту для молоді, де розповідав про літаки та льотчиків.

А ще Ілля Сметанін –  музикант. Працював спершу у Львівській філармонії. Далі п’ять років грав у столичному естрадно-симфонічному оркестрі, який надавав музичний супровід для зірок світової естради, що приїжджали до України. До рідного міста повернувся після Майдану. Нарікав, що на зарплатню, на яку раніше знімав у Києві квартиру, нормально жив, і навіть відкладав, різко скоротилася втричі в доларовому еквіваленті.

А після повернення з Києва став працювати в камерному оркестрі «Кантабіле» Волинської обласної філармонії. Але луцький перебіжчик марив небом. Та, на щастя, доля розпорядилася інакше: Сметаніна «забракували» на вступній медкомісії. І видно Ілля сильно образився на це... 

Ця уся авіалюбов переросла в манію. Уже у 2010 році він створив спільноту «Вконтакті» «ОВАЛ» – Організацію волинських авіалюбителів, де публікував всю свою «любов» до авіації та разом з іншими «авіалюбителями» робили численні публікації з фото та відео луцького аеродрому. 

А ще Сметанін після початку війни на Донбасі «змотався» на росію, аби дістати фільм про радянських льотчиків Волині. 25 листопада 2017 року у Луцьку вибухнув скандал: патріотичні середовища розігнали показ фільму «Право на крила». Показ пропагандистського фільму був організований у День пам'яті жертв Голодоморів.

У травні 2018-го Ілля Сметанін став фігурантом ще одного гучного скандалу: у компанії з іншими луцькими симпатиками СРСР їздив на «Форум переможців» у Брянськ російської федерації. Тоді СБУ відкривала кримінальне провадження за статтею 111 Кримінального кодексу України (державна зрада), але й тоді йому вдалося викрутитися.

Ще одна історія, до якої причетний Ілля Сметанін – затримання у Луцьку його як агента російської розвідки, що  «зливав» інформацію про Луцький аеродром, яку могли використати для бомбового удару. І ось вам ще +1 уникнення розплати.

Як The Economist мимоволі «відбілює» про цього персонажа

Цей матеріал переклало та опублікувало Інформаційне агентство «Волинські новини».

Майже уся стаття англійського тижневика про Іллю Сметаніна складається з роздумів про те, що «на Іллю знали як тиснути», «він просто хотів здатися великим шпигуном» і тому подібне. 

Журналісти The Economist провели три дні в оточенні друзів, колег та родини зрадника й, можливо, самі повірили в його «нещасливе» життя. Нам розповідають про його тяжке дитинство, як батьки змусили його стати музикантом, знущання в школі, поганий заробіток тощо. Також розповідають про переживання батьків, яких можуть звільнити з роботи. Вони переймаються, що сину «не дозволяють мати скрипку камері» і кажуть, що він «не винний». Хоча це має ще вирішити суд.

Звичайно, в статті є коментарі та фактаж про зрадницьку діяльність Сметаніна, але виправдань між рядками читається набагато більше. Читачу показують не злочинця, який став допомагати ворогам, а інфантильну особу, яка не розуміла, що робила. Західному споживачу інформації може здатися, що це ображений життям хлопчина, який хотів досягти хоча б чогось, і вирішив стати шпигуном.

Автори статті намагалися зрозуміти, чому ж Сметанін так вчинив і які події з його життя призвели до зради держави. Але не змогли знайти пояснення, чому він ненавидів країну, в якій народився, і чому зрадив своїх же друзів-льотчиків.  Складається враження, що стаття «вибілює» зрадника. Принаймні, читаються такі маркери. Зокрема, автори дуже сильно деталізують життя Сметаніна. Наприклад, там є слова про велосипед, телефон, 150 доларів заробітної плати, загублену мрію стати льотчиком тощо. Що в комплексі може викликати в читача співчуття і навіть симпатію до чоловіка, через якого могли загинути невинні люди.

 ***

Ця публікація підготовлена за підтримки Європейського Союзу. Співпраця автора з Представництвом Євросоюзу в Україні будується на невтручанні в редакційну політику мережі Район.in.ua. Теми, формат, героїв обирає редакція і не погоджує з міжнародними партнерами. Всі матеріали, створені в межах такої співпраці, мають відповідне маркування, а окремі думки, висловлені в матеріалах, їх зміст є виключною відповідальністю авторів і необов’язково відображають погляди Європейського Союзу та його інституцій.