стрічка

Волинь: «Вибухівки – це наслідок важкого життя», – Юлія Смаль про нову «хімічну» книгу

07 Грудня 2021, 19:59
Онлайн-зустріч Юлії Смаль та Мар'яни савки 975
Онлайн-зустріч Юлії Смаль та Мар'яни савки

Нещодавно вийшла нова книга дитячої письменниці Юлії Смаль «Вибухова історія людства. Як хімія стає зброєю», на сторінках якої описані пізнавальні розповіді про появу пороху, сірників та динаміту. Книжка розповідає про те, що щось з'явилось у результаті довгих досліджень та експериментів, щось завдяки збігу випадкових обставин та просто про те, як хімія змінювалась сама та змінювала. 

«Видавництво Старого Лева», де власне авторка й видала книгу організувало онлайн-зустріч із Юлею Смаль, вела діалог Мар'яна Савкаписьменниця, мисткиня, головна редакторка та співзасновниця «Видавництва Старого Лева». Юлія Смаль в минулому – вчителька хімії, тому очевидно любов до вибухівок випливає звідси. Розмова на тему «хімічної» книги вийшла й справді «вибуховою». Журналістка Район.Культура була присутня на онлайн зустрічі та обрала найцікавіше від авторки.

«Насправді я не дуже люблю вибухівки і гучні звуки. Я більше люблю розчини переливати. А вибухівки – це наслідок важкого життя».

***

«Чесно, вибухів я не проводила у школі. Тому що це заборонено і небезпечно. Тим не менше, ми підривали водень, бо це один із важливих експериментів».

***

«Я завжди створюю для учнів ауру чарівниці, яка має доступ до таємниць світу і до реактивів».

***

«Я проти вибухів в побутовому житті. В мене під дверима стоять троє моїх дітей, які думають, аби я часом не підірвала хату».

***

«До написання книги спонукали власне діти та їх питання. Я спрямовувала їх у правильне русло. Я назбирала від них добру стопку рефератів на тему вибухів і вибухівок, діти направду старались збирати інформацію. Враховуючи те, що це інтерес живий і він завжди є, мені завжди хотілося говорити про це. І вже є багаторічний проєкт «Цікава хімія», то чому б не продовжити».

***

«В мене намалювався план: зараз про вибухи, потім про камінці… Це тяглість. І «Цікава хімія» не закінчилась крапкою в останньому реченні, вона продовжується далі».

***

«По суті вибух – це є вибух. Штука, яку ми не контролюємо, але досліджуємо вже давно. Чекати вибухоподібного розвитку нових вибухівок, як під час Світової війни – ні. Ми вже чекатимемо якихось технологічних, інформаційних вибухів, а те, що зроблене ручками, воно вже зроблене».

***

«Китайці дуже люблять вибухи, це в їхній культурі і релігії. Вони винайшли порох, щоб лякати злих духів. Так вони їх і лякають. Поки ми там жили – це була божевільня, особливо за місяць до Нового року. Вони нескінченно палять петарди, салюти, гармати».

***

«В мене дуже проукраїнські та свідомі діти. Вони орієнтовані в історичних подіях, як пластуни. Вони не бетарідери й не завжди перші читачі, але переважно ми обговорюємо мої книги. Марко дуже захоплений історією, особливо початку ХХ століття. Основна тема його вивчення – це історія України. Він займається з вчителькою з України. Тож з дітьми ми обговорюємо все, але вони в мене такі пацифісти, що це просто біда».

***

«Розділ «Біологічна зброя» в книзі є. Це все ж не тема книжки, в мене більше про отрути, вибухівки і про саму зброю. Але оскільки біологія від хімії невіддільні і загроза біологічної війни теж є, ця війна виглядає подекуди страшніше, ніж ядерна. Я ніякої теорії всесвітньої змови не сповідую, але при сьогоднішніх технологіях влаштувати невеличку пандемію – це справа натхнення».

***

«Діти розуміють набагато більше, ніж ми думаємо. Діти – це люди, такі ж як ми. Я своєму Лесеві пояснювала, що таке війна з «Війни, що змінила Рондо». А потім була «Земля світлячків».

***

«Війна – це війна, вибухівка – це вибухівка і отрута, вона – отруйна, її ніяк не прикрасиш».

***

«Вся наша цивілізація направлена на спосіб винаходу нового способу вбивства. Чи можемо ми себе назвати цивілізованими, якщо все, що ми робимо – вчимося вбити та воювати. Вся наша цивілізація тримається на цьому принципі».

***

«Логіки війни нема. В війни є мета».

***

«Нам важко засуджувати війну, бо ми народ, який захищається. І ми живемо в війні. Війна – це однозначне зло, але не ми її почали».

***

«Єдина війна, яку я визнаю, – це війна на захист. Війна, коли захищаєш себе, сім’ю, країну. Але не ті люди, які захищаються щось винаходять, а ті, які нападають».

***

«Щоби ми не робили, всі позитивні винаходи – це побічка, це паралельні винаходи».

***

«Ідеї вбити свого ворога не змінилася, змінилися тільки можливості».

***

«Механізмів стримування крім божевільні в нас немає. Ну в тюрму посадять – випустять, помер Наполеон – народиться інший, той хто вбив дракона, сам стає драконом – це залізобетонний принцип».

***

«Ми не можемо за себе відповідати, а відповідати за дії кожного конкретного «царка» і за його «таргани» людство взагалі в принципі не може. Нам треба хірургічно міняти мозок, але чи ми насправді захочемо тоді жити в ідеальному суспільстві».

***

«Людство зі скрипом звикає до сприйняття інакшості: чорний, жовтий, червоний, покалічений, з генетичним відхиленням чи не таким сприйняттям світу. Людство не сприймає таких». 

***

«Без залучення штучного інтелекту вже наступний розвиток прикладних дисциплін неможливий».

***

«Винахід сірників фактично призвів до вибухового розвитку».

«Більш вибухової авторки, як Юлія Смаль я ще не зустрічала. Тому все співпало, як пазли», – зауважила Мар’яна Савка.

Наприкінці розмови Юлія Смаль підготувала декілька дослідів, щоби показати, як здавалося б дрібнички створюють руйнівну вибухову силу. Вона підготувала різні джерела вогню: свічка, запальничка та сірники.

Письменниця показала три невеличких приклади загоряння: від шкірки апельсину, засвічення свічки через дим та одвічне питання: що сильніше вогонь, чи вода. 

Коментар