Волиняни-учасники АТО, які стали Героями України

Восьмий рік російсько-українського протистояння на Донбасі вимагає прискіпливої уваги не лише військових експертів, політологів, але й вчених із різних сфер пізнання. На державному рівні варто організувати роботу дослідних інституцій, які б займались фіксацією подій, комплектували джерельну базу із документів, свідчень очевидців, речових та зображувальних матеріалів. З огляду на включення теми збройної агресії Російської федерації до освітнього курсу з історії України затребуваними є відповідні підручники та навчальні посібники. У цьому плані актуальними будуть також навчально-методичні матеріали із регіональною складовою. Відтак на меті даної публікації висвітлити біографічні дані учасників АТО, уродженців Волинської області, які удостоєні найвищої державної нагороди – «Золотої Зірки» та звання Героя України. Попри свій статус, їхні імена все ще лишаються маловідомими для суспільства.

Гринюк Володимир Володимирович

Народився 14 жовтня 1986 року в Ківерцях Волинської області. Закінчив місцеву середню школу № 3. Навчався у Луцького педагогічному коледжі. Здобув спеціальність хореографа і викладача інформатики. 

Після проходження строкової служби у Збройних Силах України вступив до Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Після закінчення навчального закладу направлений для проходження служби у 30-ту окрему механізовану бригаду.

Герой України Володимир Гринюк

На початок АТО старший лейтенант Володимир Гринюк обіймав посаду командира роти механізованого батальйону. Під час боїв за Дебальцеве 10–11 лютого 2015 року його підрозділ захопив та утримував частину села Логвинове Бахмутського району Донецької області. 

Старший лейтенант особисто знищив три одиниці бронетехніки противника і до 30 його бійців. За даними розвідки, у Логвиному рота Володимира Гринюка ліквідувала 183 солдати ворога. Сам офіцер отримав поранення, але продовжував виконувати свої обов’язки. 

Разом із цим його підрозділ зумів деблокувати 106 українських захисників у селищі Рідкодуб Донецької області, вступив у бій з противником і знищив 176 ворогів.

Указом Президента України № 166/2015 від 23 березня 2015 року за виняткову мужність, героїзм і незламність духу, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, старшому лейтенанту Гринюку Володимиру Володимировичу присвоїли звання Героя України із врученням ордена «Золота Зірка».

Ковальчук Андрій Трохимович

Народився 28 квітня 1974 року в селі Щитинь Любешівського району Волинської області, де у 1989 році закінчив восьмирічну школу. Навчався у Ковельському машинобудівельному технікумі, згодом – у Київському інституті сухопутних військ.

Після першого року навчання перевівся до Харківського гвардійського вищого танкового командного училища. У 2004 році закінчив Національну академію оборони України за спеціальністю «бойове застосування та управління діями підрозділів (частин, з'єднань) Сухопутних військ».

У складі українського контингенту брав участь у миротворчих операціях в Сербії та Ліберії. Із початком збройної агресії Російської федерації полковник Андрій Ковальчук – командир 80-ї окремої аеромобільної бригади.

Герой України Андрій Ковальчук

Читайте також: Офіцери із села на Любешівщини – учасники АТО

Під його керівництвом підрозділи угруповання звільняли міста Миколаївку та Слов'янськ Донецької області, Лутугине, селище Георгіївку та село Круглик Лутугинського району, селища Новосвітлівку та Хрящувате Краснодонського району, місто Щастя, села Переможне та Трьохізбенку Новоайдарського району Луганської області.

У квітні 2014 року під його командуванням під охорону взяли Луганський аеропорт. Перебуваючи в оточенні підрозділ під командуванням Андрія Ковальчука упродовж чотирьох місяців обороняв важливий об’єкт. Полковника двічі поранили, але він продовжував командувати бригадою.

За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом Б. Хмельницького ІІІ (2014 р.) і ІІ ступенів (2015 р.), іншими відзнаками. 

Указом Президента України № 347/2016 від 23 серпня 2016 р. за особисту мужність, героїзм і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові полковнику Андрію Трохимовичу Ковальчуку присвоїли звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка». 

14 жовтня 2016 року полковнику Андрію Ковальчуку, начальнику штабу, першому заступнику командувача високомобільних десантних військ Збройних Сил України, присвоїли звання генерал-майора. 

У 2018 році Герой України здобув ступінь магістра державного управління в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського. Його як кращого випускника нагородили мечем королеви Великої Британії Єлизавети ІІ.

Снітко Андрій Володимирович

Герой України народився 25 січня 1996 року у селі Гораймівка Маневицького району Волинської області. В 11 років став круглим сиротою. Згодом проживав у прийомній родині в Маневичах. У 2013 році закінчив загальноосвітню школу № 1 і вступив на перший курс Інституту фізичної культури і здоров’я Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. 

Брав активну участь у подіях Революції Гідності, у тому числі в Києві. Із початком російської агресії звертався у військовий комісаріат, мав бажання мобілізуватись до Збройних Сил України, але отримав відмову.

У травні 2014 року став добровольцем 2-ої сотні батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Азов» із позивним «Хома».

Герой України Андрій Снітко

На початку липня 2014 року у складі підрозділу прибув на посилення українських позицій у село Сєдове Новоазовського району Донецької області, де напередодні російські диверсанти намагались знищити український прикордонний пост. 

Разом з іншими добровольцями батальйону «Азов» 4 серпня 2014 року брав участь у штурмі Маріїнки. Після перебазування батальйону до Старобешевого азовці неоднократно висувались у район Многопілля. Підрозділ Андрія Снітка зайшов в Іловайськ 19 серпня 2014 року. 

О другій половині дня 20 серпня 2014 року група із трьох осіб, у якій перебував «Хома», проводила зачистку одного з будинків, але потрапила в засідку в районі вулиці Суворова. Противник закидав українських захисників гранатами. Одну з них Андрій Снітко закрив своїм тілом.

Його побратим Олег Аксьоненко («Аксьон») отримав смертельне поранення. Третього з групи – Сергія Денисюка («Сократа») поранили в ногу, він отримав психологічну травму. Після гибелі побратимів азовці були змушені залишити місто. 

Андрія Снітка поховали в Маневичах 24 серпня 2014 року. Рішенням Маневицької районної ради від 9 жовтня 2015 року загальноосвітній середній школі № 1 у Маневичах присвоїли ім’я Андрія Снітка. Рішенням сесії Маневицької селищної ради від 18 грудня 2015 року вулицю Карла Маркса перейменували на вулицю Андрія Снітка.

Андрія Снітка посмертно відзначили недержавним орденом «Народний герой України» 26 березня 2016 року. Указом Президента України № 515/2016 від 21 листопада 2016 року, за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові, учаснику антитерористичної операції Снітку Андрію Володимировичу посмертно присвоїли звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Тарасюк Василь Олександрович

Народився 14 січня 1994 року у селищі Заболоття Ратнівського району Волинської області. Закінчив Волинський обласний ліцей із посиленою військово-фізичною підготовкою і вступив у Національну академію сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. 

Випуск молодих офіцерів відбувся 27 лютого 2016 року, а 14 березня лейтенант Василь Тарасюк прибув у район АТО у Волноваху, де отримав призначення на посаду командира взводу 2-ої механізованої роти 1-го батальйону 72-ої окремої механізованої бригади. 

Разом із своїм взводом брав участь у бойових діях поблизу Докучаєвська. Після ротації упродовж червня – липня 2016 року проходив міжнародні навчання «Rapid Trident» на Яворівському полігоні, а у вересні знову повернувся у район АТО. 

Герой України Василь Тарасюк

Підрозділ Василя Тарасюка зайняв оборону на Авдіївській промзоні – позиція «Царська охота». У жовтні 2016 року особисто вів вогонь по противнику із станкового автоматичного гранатомета АГС–17. Не зважаючи на те, що офіцер змінював місце вогню, противник вирахував позицію і завдав мінометного удару.

У результаті розриву міни калібру 82 мм Василь Тарасюк отримав осколкове поранення в ногу. Не зважаючи на поранення, він продовжив вести вогонь з АГС-17. Отримавши медичну допомогу у шпиталі він одразу повернувся на свої позиції. 

Група бійців 1-го батальйону 72-ої бригади атакувала противника і зайняла його позиції 29 січня 2017 року. Ворог вживав усіх можливий засобів аби повернути втрачені рубежі.

Упродовж шести днів тривали інтенсивні бої, під час яких противник застосовував артилерію, реактивні системи залпового вогню, міномети, гранатомети, стрілецьку зброю. Позиції українських захисників неоднократно штурмувала піхота. 

Ворог зазнав значних втрат, як особового складу, так і техніки, використав багато боєприпасів. У березні російські війська із підрозділами найманців почали застосовувати нову тактику – стрімкі танкові удари. На швидкості ворожі бойові машини раптово виходили з під мосту та уражали захисні споруди українських захисників. 

Виставити протитанкові засоби ураження не було змоги через малу дистанцію. Окрім того, бійцям 72-ї бригади не дозволяла висунутись ворожа піхота, яка прикривала танк щільним вогнем. Із роти Василя Тарасюка тяжкі поранення отримали декілька бійців, які в результаті лишились інвалідами. 

Офіцер прийняв рішення знищити ворожий танк при першій нагоді. Для цього з боку від лінії оборони була підготовлена нова позиція «Таможня», де встановили СПГ–9. 20 квітня позиції українських захисників у черговий раз почав обстрілювати російський танк Т-72 і командир роти Василь Тарасюк вжив рішучих заходів. 

Він дістався позиції «Таможня», де знаходився СПГ–9. Під час попереднього обстрілу у нього був виведений з ладу оптичний приціл, тому наводити гранатомет на ціль було можливо лише механічними прицільними пристроями. Василь Тарасюк наказав особовому складу знаходитись у бліндажі, лише один з бійців підносив заряди.

Перший постріл із СПГ не був влучним, тому дуель продовжувалась. Позицію Василя Тарасюка у свою чергу виявив  екіпаж ворожого танку, який відкрив вогонь у відповідь. Після чергового пострілу командир роти підбив танк, але і по його позиції влучив снаряд. 

У результаті вибуху Василя Тарасюка відкинуло з місця, внаслідок ураження ударною хвилею він отримав численні переломи і тяжку контузію. Після закінчення мінометного обстрілу його доставили до медичного закладу. Він проходив довготривале лікування та реабілітацію, отримав ІІ групу інвалідності.

Указом Президента України № 22/2017 від 1 лютого 2017 року за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі лейтенанта Василя Тарасюка нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Василя Тарасюка також відзначили недержавним орденом «Народний герой України» 18 серпня 2017 року. Указом Президента України № 236/2017 від 23 серпня 2017 року, за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові, лейтенанту присвоїли звання Герой України із врученням ордена «Золота Зірка». 

Нагороду вручив президент України у День незалежності 24 серпня 2017 року під час військового параду в Києві.

Волос Андрій Олександрович

Народився 13 грудня 1995 року в Луцьку. Закінчив місцевий ліцей-інтернат. Згодом переїхав в село Омельне Ківерцівського району Волинської області. Певний час працював на луцькому філіалі заводу «Kromberg & Schubert». 

Після початку війни на Сході України неоднократно зголошувався добровольцем у військкомат, інші підрозділи, у тому числі роту міліції особливого призначення «Світязь», але дев'ять разів отримував відмову.

У серпні 2015 року підписав контракт на проходження військової служби в 24-й окремій механізованій бригаді. Згідно військової спеціальності – стрілець, помічник гранатометника 1-го відділення 1-го взводу 3-ї роти 1-го батальйону. Упродовж 2015–2018 років старший солдат Андрій Волос виконував завдання у районі проведення АТО на території Донецької та Луганської областей.

Герой України Андрій Волос

Загинув у районі проведення ООС поблизу селища Південне Донецької області 28 червня 2018 року. До позицій українських захисників підійшла диверсійно-розвідувальна група противника. Під час бою Андрій Волос намагався врятувати пораненого командира взводу, однак сам отримав тяжке поранення від ворожого снайпера.

Помер під час транспортування до медичного закладу. Андрія Волоса поховали 1 липня 2018 року в селі Омельне.

Указом Президента № 467/2019 від 27 червня 2019 р. за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старшому солдату Волосу Андрію посмертно присвоїли звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Філіпчук Ігор Ярославович

Народився 11 жовтня 1983 року в селі Пожарки Рожищенського району Волинської області. Згодом родина переїхала до Луцька. Працював на автомобільному підприємстві. Під час Революції Гідності з «Самообороною Волині» патрулював вулиці Луцька. 

Вступив добровольцем у 24-й батальйон територіальної оборони Луганської області «Айдар» (позивний «Сороковий»). У підрозділі виконував обов’язки гранатометника. Брав участь в боях за Металіст, Георгіївку, Лутугине, Успенку. У складі підрозділу двічі штурмував Вегунський роз’їзд та Красне. 

Ігор Філіпчук також брав участь у захисті Луганського аеропорту, вивозив із поля бою поранених та загиблих. 14 серпня 2014 року близько 6 години ранку противник атакував українські сили поблизу села Хрящувате Сорокинського (Краснодонського) району Луганської області силами піхоти та двох танків. 

Герой України Ігор Філіпчук

Живу силу вдалось відбити кулеметним вогнем і пострілами з підствольних гранатометів. «Сороковий» підбив один з танків. Під час бою Ігор Філіпчук тричі виходив з укриття аби зробити постріл. На третій раз пошкоджений танк здійснив влучний постріл у відповідь. 

У результаті вибуху снаряду Ігор Філіпчук загинув на місці. Його поховали 17 серпня 2014 року на Алеї почесних поховань в селі Гаразджа Луцького району. 

Указом Президента України № 365/2015 від 27 червня 2015 року солдата Ігоря Філіпчука за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня, нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту (посмертно).

Указом Президента України № 536/2020 від 3 грудня 2020 року, солдату Ігорю Філіпчуку посмертно присвоїли звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

За період ведення бойових дій на Донбасі відомо, що не менше, як шестеро уродженців Волинської області удостоїлинайвищої державної нагороди – «Золотої Зірки» та звання Героя України. Трьох із них ногродили посмертно, трьом присвоїли високе звання за участь у бойових діях серпня 2014 року.

На час вручення нагороди найстаршому – Андрію Ковальчуку виповнилось 42 роки, наймолодший – Андрій Снітко загинув 18-річним. Звання Героя України йому присвоїли двома роками пізніше. Від вчинення героїчних дій і до моменту нагородження найменший часовий проміжок був у Володимира Гринюка, а найбільший в Ігоря Філіпчука. 

Останній загинув 14 серпня 2014 року, а був нагороджений лише 3 грудня 2020 року. Троє волинських Героїв – професійні військові із офіцерськими званнями. Інші такими не були, але добровільно вирушили захищати державний суверенітет і територіальну цілісність батьківщини. 

Двоє із шести волинян воювали у складі українських добровольчих формувань, четверо у лавах Збройних Сил України. 

Війна ще триває…