«У команду «За Майбутнє» ми запрошуємо освічених, активних і досвідчених», – Андрій Турак

Кандидата в депутати обласної ради від політичної партії «За Майбутнє» Андрія Турака знають чи не в усьому краї. Андрій Антонович уже 34 роки поспіль – керівник знаного в Україні за стабільністю навіть у роки найважчих економічних криз ПОСП імені Шевченка, заслужений працівник сільського господарства України, депутат обласної ради п’ятьох скликань, принциповий лідер із завжди виваженим й аргументованим словом. Він відстоює ідеї та інтереси громади, чоловік діла, який одним із перших адресував на передову на Донбасі велику грошову допомогу воїнам АТО, меценат і патріот, який не уявляє України без села, сіл без людей і церков, які будує за власний кошт, а людей – без достатку в своїх домівках. 

Народився 17 липня 1954 року в селі Обидові Кам’янка-Бузького району Львівської області. Закінчив Львівський сільськогосподарський інститут. Позапартійний. 

Завжди відвертий і неголослівний Андрій Турак і в цьому інтерв’ю розповів, чому вшосте балотується кандидатом у депутати Волинської обласної ради.

– Андрію Антоновичу, чому довіряєте політичній силі «ЗА МАЙБУТНЄ»?

– Ця команда імпонує мені насамперед своїми діловими рисами, баченням перспективи, направду того, що потрібно робити в країні. Не популізмом, не гаслами, а конкретною роботою. Знаю це, бо з багатьма її депутатами працював у теперішньому скликанні.

– Що найвагоміше, на вашу думку, вдалося зробити з однодумцями протягом цієї каденції?

– Важливо, що ми зуміли створити комунальне підприємство «Волиньприродресурс», яке має на меті легально видобувати бурштин. Кілька років ми боролися зі спротивом цьому представників попередньої влади, які чомусь не були зацікавленими в його функціонуванні. За розрахунками, податки, які сплачуватиме «Волиньприродресурс», складатимуть 500 мільйонів гривень. Ці кошти рівномірно розподілятимуться в бюджети сільської громади, районної та обласної рад. Це величезна сума, коли розуміти, що сьогодні ми практично не маємо що ділити в обласному бюджеті на розвиток регіону. 

Вдалося перешкодити «прихватизації» державного підприємства «Волиньторф», яке розташоване у Маневицькому районі. Не все можна продавати з молотка. Ми вже продали в Горохові «Сільгосптехніку», «Сільгоспхімію». А що натомість? 

Прикро, що багато часу доводилося витрачати непродуктивно, а точніше – на боротьбу, щоб відстояти позицію громади Волинської області. Ці питання можна було залагодити швидко й рухатися далі. На жаль, так працює вся держава.

– Який ще пріоритет у команди «ЗА МАЙБУТНЄ» ідентичний із вашими переконаннями?

– Найперший – це створення робочих місць. Люди не мають їхати за кордон заробляти на життя, а мають працювати тут, у своєму селі, у районі. Команда «ЗА МАЙБУТНЄ», в якій Ігор Палиця, Ірина Вахович, депутати Верховної Ради України Вячеслав Рубльов, Степан Івахів, Ігор Гузь, Ірина Констанкевич, уже сьогодні з моєї протекції обговорює питання про зайнятість населення, скажімо, в селищі Сенкевичівці. 

У цей населений пункт має прийти інвестор із потужним підприємством. Це може бути переробка сільськогосподарської продукції чи легка промисловість, оскільки селище і його жителі не мають землі. Однак поселення проситься бути самодостатнім, бо дуже гарно розташоване: з одного боку – залізниця, з іншого – дорога державного значення Луцьк – Львів. Наразі ж у ньому пустками стоять приміщення колишніх плодоконсервного, асфальтного заводів. І такого інвестора в селище зможе привести команда «ЗА МАЙБУТНЄ»: її лідер Ігор Палиця, нардепи, які знають, кого запросити, до кого звернутися, які мають авторитет в Україні й за кордоном. А села? У них теж люди безробітні, й доки так триватиме, держава не матиме майбутнього.

Команді болять дороги. Від їх стану потерпають жителі кожного поселення. На них потрібні десятки й десятки мільйонів державних коштів, бо стільки своїх громада не буде мати.

– Хто може це вирішити? Чи достатньо уваги приділяли цьому питанню цьогоріч?

– Ми сподіваємося, що допоможуть нардепи. За 9,2 мільйона гривень державних коштів ми зробили одну дорогу Угринів – Дубова Корчма за сприяння депутата Городищенської сільської ради Юрія Походія і мене як депутата обласної ради. Чималу суму (більш як 30 мільйонів гривень) було скеровано на Підберезівську округу, в села Зелене й Лемешів. Важливо встигнути використати кошти. Цьогоріч на ремонт дорожніх полотен мали 1 мільярд гривень, однак є припущення, що 500 мільйонів гривень громади не встигнуть реалізувати цьогоріч через сумнівні тендери, що закінчуються тривалою тяганиною в судах. 

Прикро за тих лідерів, у яких не дійшли руки до виготовлення проєктно-кошторисної документації, з якої все й починається. Таке недбальство я називаю наслідком некомпетентності, бездарності лідерів територіальних громад, депутатів, які їх підтримують. Беручи на себе відповідальність за людей, потрібно вміти відрізнити їхні першочергові потреби від тих, які мають бути на черзі. Керівник має володіти стратегічним мисленням у цьому плані. 

– Якому кандидату на посаду голови Городищинської ОТГ й чому віддасте свій голос?

– Такий кандидат у команди «ЗА МАЙБУТНЄ» є.Це – Ковальчук Валентина Володимирівна. Ми знаємо її як досвідченого професіонала, фінансистку з двома вищими освітами, яка знається на бюджеті й фахово готова взяти на себе відповідальність голови ОТГ. 

Більше того, я бачу і знаю, що з нами працюватимуть інші кандидати, які балотуються в ОТГ, скажімо, самовисуванням. Це – Мар’яна Білецька, Жанна Пундлік, Іван Карп’юк. Ми не кажемо «чорне – біле». У людей має бути вибір. Не можна сподіватися лише на тих, хто вже скомпрометував себе. А освічених, активних і досвідчених ми запрошуємо у свою команду. 

Мушу сказати, що протягом трьох останніх років Городищенська ОТГ не скористалася багатьма можливостями. В її села можна було залучити десятки мільйонів гривень. Наприклад, треба було за державною програмою збудувати амбулаторію загальної практики сімейної медицини, якою я клопотався й потому був готовий її утримувати. Не створили опорної школи, не купили ще один шкільний автобус, тому дітки, які приїжджають першими (а їх довозять із чотирьох сіл), змушені чекати більш як годину до початку уроків чи повертатися додому о п’ятій годині вечора. При цьому 70 відсотків цієї покупки оплатила б держава, а тепер такого шансу може й не бути. 

– Що потрібно для того, щоб кожне село було таким добротним і самодостатнім, як Угринів?

– Те, про що ми говорили: створення робочих місць. Не обов’язково, щоб був один господарник. Можна й треба йти шляхом фермерських господарств, реєстрації підприємців, створення сфери послуг, яка має розвиватися, виробництва й переробки. В іншому разі держава й справді не матиме звідки платити пенсії. Бо ж звідки візьмуться податки? Нема робочого місця – все валиться, нема бюджету – отже, нема й держави. Мусить бути основа.

– Як до вас ставиться держава як до аграрія?

– У мене є своє бачення розвитку аграрної галузі. Те, що роблять тепер, і те, як я бачу, –  це зовсім різні речі. Не може бути податкове зобов’язання для орендарів землі однаковим для всіх. Було абсурдом намагатися зрівняти тих, хто має тисячі гектарів землі, й тих, хто йде орати її тракторцем чи конем.

Держава має економічними методами (податками, субсидіями тощо) регулювати бюджет. Землю потрібно довіряти тим, хто зобов’язується створювати робочі місця. Не створив їх – плати в бюджет, не хочеш платити в бюджет – створюй. Інакше не буде села. А для того потрібно займатися тваринництвом, яке потребує догляду за землею. 

Чому закривають дитячі садочки й школи? Тому що немає дітей. Чому їх нема? Через безробіття.Все в’яжеться логічно. 

– Волинь – це…

–… чудовий край. І я бажаю, щоб у ньому щодня було багато роботи. А тоді люди будуть залишатися в містах і селах, народжуватимуться дітки, працюватимуть дитячі садочки й школи, відкриватимуться заклади культури… Тоді Україна буде багатою і щасливою державою.