стрічка

Про війну та чоловічу дружбу на фронті розповів учасник АТО з Локачинського району. ФОТО

12 Жовтня 2019, 17:44
2008

У свої 26 Богдан Рижук зі Старого Загрова, що в Локачинському районі, сприймає війну, як належне. Про пережите в зоні АТО говорить  спокійно, не піддаючись емоціям і хвилюванню.

Йому не раз доводилось потрапляти під обстріли, відчувати потилицею дуло ворожого автомата, лікувати рани в госпіталях. На Сході, каже, з’явилося багато друзів, близьких по духу людей. Там, в холодних окопах і бліндажах, зрозумів, що таке справжня чоловіча підтримка.

Війна для Богдана розпочалась ще із мобілізації: потрапив у перший ешелон четвертої хвилі. Тільки повернувся на дембель зі строкової служби, як невдовзі із військкомату прийшла нова повістка. Переховуватись не став, бо характер, мовляв, не такий. Після проходження у Старичах військового вишколу отримав спеціальність старший сапер-гранатометник. А вже невдовзі, відправившись у складі 30 окремої механізованої бригади на Донеччину, набуті навики застосовував під час реальних бойових дій. Власне, знешкоджувати вибухівку ворога і встановлювати такі «сюрпризи» для окупантів стало для новобранця буденною справою.

«Спочатку було страшно, адже одна неправильна дія чи рух – і все, тебе нема. Та в умовах війни ця боязнь швидко проходить і просто виконуєш поставлені завдання. В селищі Зайцеве, де відбувалося моє бойове хрещення, з побратимами вже за перший день заклали кілька сотень протитанкових мін. Бувало, заходили і за кілька метрів до позицій «сепарів». Обстріли з потужної артилерійської зброї там практично не вщухали, тож доводилось ставити розтяжки під звичну канонаду», – говорить співрозмовник.

Згодом «тридцятка» тримала оборону села Богданівка, де була лінія фронту протяжністю аж сім кілометрів. Ці нерівні і жорстокі бої назавжди закарбувались у пам’яті Рижука, бо, як каже, далеко не усі наші вояки вціліли під натиском диверсантів.

Пережите на Сході, здавалось, загартувало молодого бійця. Та повернувшись додому після мобілізації, відчув себе одиноким. Старенька хата в рідному селі заросла бур’янами, бо її поріг давно ніхто не переступав. Колись там мешкав батько – близька Богданові людина, але кілька років тому його не стало. Сестра вийшла заміж. Тож, рятуючись від самотності та безробіття, хлопець вирішив повернутись назад на фронт – в свою велику солдатську родину.

В 2016 підписав перший піврічний контракт із ЗСУ, а потім – ще один, і ще кілька таких… Змінювались військові формування, місця дислокації, набувались нові навики військової справи. Прокручуючи у пам’яті довгі роки служби, Богдан згадує лиш окремі, знакові для нього події… Ну, скажімо, як, будучи бійцем 14 окремої механізованої бригади, в Станиці Луганській потрапив з товаришем на одну ніч у полон до сепаратистів і тільки хитрістю зуміли звільнитися. Як на позиціях в Новомихайлівці у 2017 випадково зустрів бойового побратима і хорошого друга з Кривого Рогу, з яким разом служили ще під час мобілізації. Як, воюючи в складі 10 окремої гірсько-штормової бригади, торік сам отримав осколкове поранення і поки перебував у госпіталі загинуло два його дуже близьких друга – «Летюка» і «Воробей».

На жаль, пускати скупу чоловічу сльозу на передовій моєму співрозмовнику доводилось не раз. Адже, каже, не можливо стримати емоції, коли чуєш останні подихи людини, з якою ще вчора в бліндажі пили каву. На очах у Рижука від кулі снайпера помер побратим із Нововолинська. Ще один близький друг підірвався на міні в селі Славне, коли вони разом з Богданом проводили розмінування (наш земляк тоді теж отримав серйозне поранення та контузію і тільки дивом залишився живим).

Бойові рани та біль від втрат не зламали солдатського духу. У серпні, перед Днем Незалежності, молодий боєць знову підписав контракт. Нині виконує військові завдання в районі Арабатської стрілки у складі 80 окремої десантно-штормової бригади.

Тепер на Богдановій сторінці у Фейсбук, окрім вже звичних фото у бліндажах та окопах зі зброєю в руках, з’явилися й світлини з коханою дівчиною. Мій співрозмовник мріє створити власну міцну сім’ю. Вірить, що його діти народяться під мирним небом.

Павло КОСТЮЧКО

Коментар