Камінь-Каширщина: історії вояків армії УНР

Упродовж багатьох віків українці звитяжно виборювали незалежність своєї держави. Така мета була ключовою й під час Української революції 1917-1921 років. Незламний дух і тверда воля до перемоги були притаманні  бійцям армії УНР, так само й нині українські вояки героїчно захищають суверенітет своєї держави на її східних рубежах.

З Камінь-Каширщиною пов`язані долі щонайменше чотирьох вояків Армії УНР:

хорунжого Олександра Білецького, підполковників Івана Лиходька та Олександра Кузьміна, бійця дивізії Січових Стрільців Панаса Ткаченка. Без сумніву, цей перелік можна продовжити після ретельного дослідження архівних документів.

Хорунжий 4 кінного полку 4 Київської дивізії Армії УНР Олександр Білецький. Малюнок Артура Орльонова, 2017 р.

Олександр Білецький  народився 10 квітня 1900 (1903 ?) р. в Новоград-Волинському повіті (сучасна Житомирська область) в родині священика. Навчався в духовному училищі в Житомирі. Коли юнакові виповнилося 17 років, пішов служити в Армію УНР. Воював у складі четвертого кінного полку четвертої Київскої дивізїї в ранзі хорунжого. 1920 року брав участь у боях в Галичині та на Поділлі. У листопаді 1920 року був інтернований і перебував із своїми побратимами в польському містечку Олександрів-Куяльський. Відколи Армія УНР була розформована, хорунжий Білецький приймає рішення повернутися в Україну. Тут він  вступає на навчання в Кременецьку духовну семінарію і висвячується на священика.

Отець Олександр служив на багатьох парафіях Волині. Відомо, що він був членом Луцького товариства імені Петра Могили, заснованого 1931 року, ключовою метою якого було зміцнення українського православ`я. Варто сказати, що серед членів цього церковно-громадського об`єднання було ряд колишніх вояків Армії УНР, зокрема, – Павло Пащевський – капелан Армії УНР, учасник Першого Зимового походу, знакова постать серед православного духовенства.

Останнім місцем служіння священика Олександра Білецького була Хотешівська парафія. Організація в Хотешівських околицях більш інтенсивного, ніж в інших місцях, повстанського руху та створення старшинської школи УПА тлумачиться саме присутністю там і впливом такої сильної постаті, яким був колишній вояк Армії УНР, а на той час уже свідомий національно налаштований провідник Олександр Білецький.

Він загинув 23 квітня 1943 року від кулі червого партизана і похоронений на сільському кладовищі. У 2017 році за рахунок благодійного фонду «Героїка» та жертводавців був встановлений новий пам`ятний знак на могилі старшини Армії УНР, священика Олександра Білецького.

Підполковник Армії УНР Іван Лиходько

Знаковою постаттю національно-визвольних змагань був підполковник Армії УНР, а в Другу світову війну – керівник повстанського загону УПА Іван Лиходько. Він народився в Харківській області 28 серпня 1893 року. Після створення Дієвої Армії УНР Іван Лиходько служив у складі 19-ї пішої дивізії Північної групи, воював під Костополем. Уже в ранзі старшини 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР брав участь у Першому Зимовому поході під проводом генерал-полковника Михайла Омеляновича-Павленка. З другої половини 1920-1923 років Іван Лиходько – старшина штабу 2-ї Волинської дивізії Армії УНР.

Відомо, що після поразки національно-визвольної боротьби у середині 1920-х – на початку 1930-х років підполковник Іван Лиходько проживав на Волині, зокрема в Любомлі, Костополі та в Камені-Каширському, де працював бухгалтером.

Не вдалося дізнатися, в якій саме камінь-каширській установі чи організації працював Іван Лиходько, проте відомо, що був одружений на дівчині з Каменя-Каширського Теодорі (Федорі) Занчук.

Теодора Занчук народилася в Польщі в м. Краснік ( тепер Люблінського воєводства), де служив їі батько Йосип Занчук. Він був піхотинцем 70-го Ряжського піхотного полку, котрий на той час дислокувався в Польщі. Дівчинка з`явилася на світ 28 листопада 1904 року, тоді ж була охрещена полковим священиком. Яка доля спіткала матір дівчинки і чому нею опікувався тільки батько – не відомо.

Ця інформація містилася в службовому посвідченні батька Йосипа Занчука, виданому 1915 року Люблінською жандармерією.

У міжвоєнний період Занчуки жили в Камені-Коширському. Сюди на роботу прибув Іван Лиходько і взяв шлюб з Теодорою Занчук, проживали вони на Заберіззі. Згодом у подружжя народилося дві доньки: у 1925 році – Зінаїда, а через два роки – Ольга.

Теодора й Іван Лиходьки вели активну громадську роботу і, за словами доньки Ольги Лиходько-Швед, організовували в Камені діяльність «Просвіти».

Після звільнення Івана Лиходька з роботи,  сім`я переїзить у Любомль, там  помирає його дружина Теодора. Наступне місце проживання їхньої родини – Костопіль.

У роки німецької окупації частина вояків Армії УНР активно вела партизанську боротьбу спочатку з німецькими, а потім радянськими військами у складі УПА. У 1941 році Іван Лиходько організував «Костопільську Січ», яка об'єднувала молодих українців-націоналістів і колишніх старшин Армії УНР. Основна частка молоді, котра проходила вишкіл у «Костопільській Січі», у кінці 1942 – на початку 1943 років поповнила ряди перших відділів УПА.

Наприкінці 1942 року сотні «Костопільської Січі» були роззброєні, а їх командир був заарештований німцями і на деякий час ув'язнений. Після звільнення із в`язниці Іван Лиходько керував повстанським загоном у районі Луцька. Загинув, за деякими даними, – біля Луцька; точна дата смерті не відома: це 1943-й чи 1944-й  рік.

Ще донедавна Галина Лиходько-Швед вже в доволі поважному віці проживала в Острозі. З нею зустрічався рівненський історик Ігор Марчук. Вона говорила про те, що її батька отруїв хтось із заступників у «Костопільській Січі» напередодні приходу радянської влади.

Підполковник Армії УНР Олександр Кузьмін

В історії української революції 1917-1921 років значиться ще одне ім`я, дотичне до нашого краю – підполковник Армії УНР Олександр Кузьмін. Він народився 21 лютого 1896 року в містечку Стобихва тоді Ковельського повіту Волинської губернії. Служив у царській армії в ранзі поручика кінноти.

Відомо, що в роки Першої світової війни жителів населених пунктів, що перебували в епіцентрі ведення боїв, виселяли на схід; до числа таких належали й стобихівчани. Таким чином, сім'я Кузьміних потрапила в Курську губернію. 

У 1919 році Олександр Кузьмін в ранзі старшини служив у 1-му Окремому запасному залізничному курені Дієвої Армії УНР. У грудні цього ж року він значиться серед українських вояків, інтернованих польською владою у Луцьку. 1920 року призначений командиром сотні четвертого кінного полку Окремої кінної дивізії Армії УНР, а з 15.04.1921 року Олександр Кузьмін – командир шостого кінного полку Окремої кінної дивізії.

З 1923 року підполковник жив у еміграції в Познані. Подальша доля Олександра Кузьміна невідома.

Іван Лиходько та Олександр Кузьмін нагороджені Хрестом Симона Петлюри за участь у збройній боротьбі за державність України під проводом Головного отамана Симона Петлюри 1917-1921 років.

В архівних документах віднайшлася інформація про Панаса Зосимовича Ткаченка. Він народився 18 січня 1894 року в м. Пустовійтове тоді Кременчуцького повіту Полтавської губернії.

У період міжвоєнної Польщі, а конкретніше – у 1931 році проживав у Верхах тоді Боровненської гміни Коширського повіту. В акті пізнання Іван Лиходько підтверджував дату його народження і це засвідчує факт їхнього знайомства.

Відомо, що влітку 1923 року Панас Ткаченко перебував у складі шостої дивізії Січових Стрільців Армії УНР, котра була сформована 1920 року з полонених та інтернованих українських вояків у польських таборах Ланьцута і Берестя. Командиром дивізії був легендарний полковник Марко Безручко.

Але біографія цієї особистості ще потребує долідження.

«Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців», – писав О.Довженко. Не будьмо сліпцями – пізнаваймо власну історію.

Читайте також: 100-річчя Червищанської трагедії: у Тоболах перепоховають останки воїнів Першої світової війни

Наталія ПАСЬ, директорка районного музею