Волинянка розповіла, за які заслуги отримала у 19 років статус Героя Соціалістичної праці
-
-
>
-
>
-
>
1347
Нещодавно Лідія Осипенко із Локачинського району відзначила своє вісімдесятиліття. Поважний ювілей жінка зустріла не лише в колі родини.
З цієї нагоди іменинницю привітала й начальниця відділу агропромислового розвитку райдержадміністрації. Побувати вдома у людини, яка у радянські часи нелегкою працею здобула таке високе звання, було за честь і для мене. Лідія Федорівна зустріла нас на власному подвір’ї, опираючись на дві палиці. Гостинно запросила до ошатної оселі, в якій мешкає разом із молодшою донькою Оксаною та її сім’єю.
Коли начальниця відділу агропромислового розвитку райдержадміністрації Ярослава Дмитришин, міцно обіймаючи жінку, почала говорити на її адресу теплі слова – бажати міцного здоров’я, благополуччя і родинного затишку, ювілярка вже не стримувала сліз. Старенька щиро дякувала за увагу, вручену грамоту та пам’ятний подарунок.
І тут нахлинули спогади… Лідія Осипенко із ностальгією розповідала про важкі трудові будні у Маньківському колгоспі імені Кірова, де змолоду працювала ланковою. Каже, разом зі ще кількома жінками щороку вручну обробляли по п’ять-сім гектарів цукрових буряків. Щоб вчасно вправлятися, нерідко залучали до цієї справи й рідних. Пані Лідії, скажімо, полоти завжди допомагали мама і бабця. Та найважче, зі слів моєї співрозмовниці, було восени, бо тендітним жіночим рукам доводилось тоннами вантажити цукросировину на КАМази.
«Тоді ніхто не мав звички скиглити, просто сумлінно виконували свої обов’язки, завжди підтримуючи одна одну. Це полегшувало працю і давало кращий результат» – говорить колишня ланкова, яка уміла згуртувати і організувати людей.
Власне, саме за найбільші в області врожаї (бувало і по 600 центнерів з гектара) 19-річній Лідії Осипенко у 1958-му надали звання Герой Соціалістичної праці. Той день, коли перший секретар райкому партії в Локачах урочисто вручив відзнаку, бабуся пам’ятає досі. Зізнається, це було неочікувано, проте дуже приємно.
Та, попри високий статус, ще довго невтомні руки моєї співрозмовниці не знали спочинку. Після понад тридцяти літ роботи на буряках, вона продовжувала трудитись в колгоспі дояркою. Мусила вставати вдосвіта, щоб подоїти три десятки корів. Згадує, який тоді на фермі порядок тримали. Мовляв, усі стіни в корівниках білили, підлогу тирсою посипали, а самі у білих халатах ходили.
В постійних клопотах і турботах проходило життя цієї сільської жінки. Бабуся і нині залишається бадьорою і непосидючою, має добру пам’ять. От тільки через сильний біль в ногах вже без палиць добре ходити не може. Раніше усе доньці допомагала по господарству, а тепер, каже: «хіба картоплі на суп почищу і за сараною пригляну». Лідія Федорівна разом з чоловіком Михайлом Єгоровичем виховали п’ятеро дітей. Усі вони живуть на Волині, тож частенько переступають поріг отчого дому. В родинному колі старенька нещодавно відзначила і свій вісімдесятий день народження, з приємністю приймаючи вітання не тільки від доньок і синів, а й від десяти своїх онуків і шести правнуків.
Павло КОСТЮЧКО
Фото автора
