Охлопівська парафія більше не хоче бути у складі Московського патріархату

02 Березня 2019, 19:17

3760 Джерело: Вікіпедія

На парафіяльних зборах рішення влитися у Православну церкву України підтримали одноголосно.

«За» висловилися усі 57 присутніх на голосуванні 2 березня.

Настоятель Свято-Миколаївської церкви протоієрей Олександр Галузій, за нашою інформацією, наразі не визначився куди має прикмнути.

Додамо, що охлопівська парафія належить до Мар'янівського благочиння, де процес приєнання до ПЦУ відбуваєтсья дуже активно. Раніше історичне рішення уже прийняли у Борисковичах, Бранах, Бужанах, Довгові, Журавниках, Квасові, Миркові, Сільці, Широкому, Цегові (по цьому селу інформацію озвучували у Волинській ОДА). За нашою інформацією, такі ж наміри мають православні жителі села Борочиче, у якому є дві церкви, але пристали на пропозицію священика відкласти процес до травня. Невідомою для редакції зараз є позиція кількох парафій цього блачгочиння, а це Пірванче, Печихвости, Мар'янівка, Ржищів і Пильгани.

Парафія села Печихвости вийшла зі складу УПЦ МП і приєдналася до Київського патріархату у 2014 році.

На минулому тижні приєднатися до ПЦУ також вирішила парафія села Ощів Горохівського району

Довідково.

Свято-Миколаївська церква у селі Охлопів Горохівського району Волинської області, пам'ятка архітектури національного значення (охоронний №105). Вважається найдавнішим прикладом точного перенесення плановопросторової структури дерев'яної церкви у муровану, що становило важливу тенденцію розвинту церковного будівництва на українському ґрунті. Церква є найдавнішою пам'яткою архітектури Горохівського району. У церкві є п'ятиярусний іконостас XVII ст. з невисоким рельєфом різьблення, що нагадує ренесансну білокам'яну різьбу Львова.

У свій час відома поетаса Євгенія Лещук, уродженка сусіднього с. Квасів, писала, згадуючи своє дитинство:

«Здавалося, що йду ними до самого Бога». Саме вона й стверджувала, що був цей храм оплотом національного духу з давніх-давен. Ще відтоді, як тут молилися перед вирішальним походом козаки. Щоправда, ймовірність того, що тут міг бути гетьман зі своїми вояками, краєзнавці відкидають. Про що ж свідчить цей збережений крізь роки спомин? Про те, що пліч-о-пліч із козаками повставали проти поневолення селяни Горохівщини. Святили свої ножі і вила у храмі та з молитвою йшли супроти ворога. Так було і тоді, коли народ в Україні через кілька століть постав проти іншого гніту. «…А церква на всіх етапах історії була як національне святилище. Тому у тій церкві народ встановив традиційно відпуст на Десяту П’ятницю після великодні. На Дев’яту П’ятницю завжди їхали мої брати на Берестечко – на козацькі могили, і часто поверталися, побиті польською поліцією. А через декілька днів ішли (бо це близько – сусіднє село) до Охлопова на Десяту П’ятницю на відпуст і молитву за повстанців».

А потім у наступні роки все мінялося, і сприймалося глибше, і бачилося ширше, коли арештовували за пісні ті, за те, що йшов до високої могили в Охлопові. Село Охлопів завжди було якби другим Берестечком. Там перші повстанські угрупування, там колиска поставців, і тому село Охлопів тричі палили: у 1941 році, в 1943, в 1944, тобто і німці, і совєти,» – зазначала письменниця.