Церква в селі на Маневиччині при Сталіні була осередком української культури
-
-
>
-
>
-
>
2441
На світлині показали молодь з села Годомичі на початку 50-х років, коли у селі діяв український хор, який їздив виступати по всій окрузі та виріс із церковного хору.
Ще до війни осередком української культури в цьому селі стала Покровська церква. Звели її у 1926 році, – пише журналістка Олена Лівіцька в авторському блозі «Занесло в село».
«В нашій церкві все время співали тилько українською», – згадує одна зі старожилів села Антоніна Климець, 1930 року народження.
Нинішні бабусі розповідають, що сходилися в церкву поспівати, але не тільки церковних пісень, а й «всяких українських».
Тамтешнього дяка, який приїхав у село з Костопільщини, вбили в Луцькій тюрмі. Потім дяком став місцевий чоловік Трихон Мосійчук. Вже в 1944 році його розстріляли червоні партизани посеред сільського лугу. Сина Трихона на 25 років відправили у сталінські табори, бо знайшли в нього печатку з гуми з викарбуваними словами «Смерть Сталіну!».
Церкву в селі закрили. Один син сільського батюшки Федора Шиприкевича, Олександр Шиприкевич, який служив у цьому храмі, підтримував місцевих молодих людей (в основному чоловіків), які пішли у повстанці, другий син – Григорій Шиприкевич боровся за автокефальну церкву в Україні.
На початку Другої світової війни єпископ Полікарп (Сікорський), який відстоював автокефалію української церкви, хіротонізував Григорія на єпископа Січеславського Геннадія. Там, на нинішній Дніпропетровщині, Геннадій розбудовував УАПЦ і допомагав ОУН. Згодом виїхав за межі України. Доживав у Чикаго.
Церкву відкрили тільки на початку 90-х років. Увесь цей час духовну літературу, яка була в храмі на час відкриття, люди ховали по хатах.
Дожили до нашого часу в цьому храмі «Псалтир» 1936 року, виданий у Варшаві Українським Науковим Інститутом, і «Часловець. Скорочений до вжитку. Українською мовою», виданий у Києві Всеукраїнською Православною Церковною Радою 1925 року.
