Чий округ?

Історія із візитом НАБУ до парламенту обростає цікавими деталями. Наприклад:

«За даними джерел УП, в рамках викриття НАБУ і САП організованої злочинної групи підозри вже отримали народні депутати від «Слуги народу» Євген Пивоваров, Ігор Негулевський, Ольга Савченко та Юрій Кісєль, але можуть бути оголошені й інші підозри».

Єдине, що я б подавав ці новини трохи розширеніше. Ось так:

«За даними джерел УП, в рамках викриття НАБУ і САП організованої злочинної групи підозри вже отримали народні депутати від «Слуги народу» Євген Пивоваров (115-й виборчий округ – місто Люботин, Дергачівський район та частина Харківського району Харківської області), Ігор Негулевський (Баштанський, Березнегуватський, Казанківський, Новобузький, Новоодеський і Снігурівський райони Миколаївської області), Ольга Савченко (№66 у виборчому списку, колишня голова Полтавської обласної організації партії «Слуга народу») та Юрій Кісєль (№43 у виборчому списку, голова Дніпропетровської обласної організації партії «Слуга народу»), але можуть бути оголошені й інші підозри».

Навіщо?

З однією простою метою. Нарешті зруйнувати цей міф-самонавіювання, що «влада сама по собі, а ми самі по собі», яким суспільство регулярно себе відмазує від руйнування власної держави. Мовляв, це все не ми, це все вони, політики.

Але, по-перше, штука в тому, що серед усіх цих персонажів – і я не про цю четвірку, а загалом про «нову еліту» – політиків практично немає. Винятки хіба що Микита Потураєв чи Богдан «Анал-табу» Яременко. Усі інші – аферисти, проходімци чи взагалі випадкові люди, яких винесло на хвилі тотального помутніння у Верховну Раду.

Вони, за великим рахунком, мало чим відрізняються від тих людей, які проголосували за цих персонажів. І в цьому, до речі, їхня привабливість – бо охлос отримав чудовий приклад для наслідування. Кого раніше він міг наслідувати? Геращенко? Власенка? Шуфрича? Я спеціально назвав людей із різних політичних сил, щоб показати, що усі вони – із тих сфер, до яких пересічним українцям ніколи було не дотягнутися.

А тут – у Запоріжжі, наприклад, самого Богуслаєва переміг якийсь фотограф. (Не прямо там чувак, який по вулицях ходив і фоткав за гроші, але це принаймні зрозуміло охлосу, хто він, що він).

І мало того, що переміг. Сама по собі перемога нічого не варта. Варто те, що сталося далі. А далі, як ми бачимо – усі ці чувачки і чувішки почали:

1. отримувати конверти з баблом,
2. мутити схеми з тим-таки баблом на виході.

А дехто піднявся ще вище. От, наприклад, легендарний уже Євген Шевченко, обраний у Запоріжжі. От хто він був? «Працював електриком у колгоспі. Обіймав керівні посади в компаніях «Eurocape New Energy», «ECE Projektmanagement GMBH», «Агросталь», «Цветмет» та інших підприємствах». Чи не досягнення. А уже через пару років після обрання у Раду – чувак зустрічався із самим Лукашенком!

Якщо у вас попереднє речення викликало іронічну посмішку – даремно. Лукашенко довгий час був одним із кумирів українців, а після 2014 року, анексії Криму й окупації Донбасу, тобто після стрімкого падіння лідера рейтингу «Найпопулярніший політик» (причому, здається, не тільки серед іноземних, а взагалі) – саме Лукашенко став номером один для пересічного українського електорату. І тут чувак, який був фактично ніким – з ним ручкається! Чи ж це не мрія практично усіх, хто голосував за Шевченка у 2019-му?

Так от. Українське суспільство має усвідомити свою відповідальність за дії нинішньої влади. І мова не тільки про війну, тобто про:

1. капітулянтську позицію влади до війни, викристалізовану у фрази «нада проста пєрєстать стрєлять», «увідєл мір в глазах Путіна» і «ми нє думалі, што рассіянє будут (…), ані такіє же люді, как і ми»,
2. провалену підготовку до війни,
3. провалену мобілізацію під час війни,
4. невдале, якщо не сказати гірше, рішення про заміну головкома посеред війни.

Мова, зокрема, і про Міндічгейт, і про інші корупційні історії. Хоч Міндіча, як і Єрмака, ніхто нікуди не обирав, але ті люди, яких обрала більшість українського суспільства (із тих, хто дійшов до дільниць), віддали у руки цим персонажам владні важелі. І це теж – відповідальність суспільства.

А те, що частина згаданих вище і нижче депутатів – не списочники, а мажоритарники, показує, що відповідальність лежить не на абстрактному українському суспільстві, а на конкретних громадянах. І про це теж не варто забувати.

Не варто забувати, що, наприклад, Олександр «Їбун собачого рота» Дубінський – це Васильків і Обухів, Васильківський і Обухівський райони Київської області. Максим Бужанський – Чечелівський район та частина Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпро. Олександр «Тіхонєчко в лєс уйду» Трухін – це місто Марганець, частина Заводського району (територія на південний захід від вулиці Айвазовського та проспекту Василя Стуса, територія на захід від вулиці Чистої роси) міста Кам'янське, а також Криничанський, Солонянський і Томаківський райони Дніпропетровщини. Мар'яна Безугла – частина Оболонського району (окрім території на захід від вулиці Богатирської та на північ від Великої Кільцевої дороги разом з її уявним продовженням на схід) міста Київ. Георгій Мазурашу, який нічим не гірший, для Кремля, за колегу Бужанського – частина Чернівців, Герцаївський, Глибоцький, Новоселицький район, частина Сторожинецького району Чернівецької області. А Микола «Катлєта» Тищенко – частина Святошинського району Києва.

І мова не тільки про «слуг». А, наприклад, про Ігоря Палицю, який нещодавно прославився підмахуванням цілої його депутатської під бюджет-2026, як усім зрозуміло, в обмін на нову дорогу на Буковель. Він не з неба впав – його обрало місто Луцьк, замість Ігоря Лапіна, який 2022 року пішов на війну.

Чи Анну Скороход, проти якої відкрили кримінальну справу щодо хабарів для запровадження санкцій РНБО проти конкурентів – її обрали Переяслав і Ржищів, а також Богуславський, Кагарлицький, Миронівський і Рокитнянський райони Київської області.

А Герой Росії, уже неприховуваний агент ФСБ Андрій Деркач потрапив у Раду, бо його з 2012 року обирали туди місто Глухів, а також Глухівський, Путивльський, Середино-Будський, Ямпільський райони, частини Кролевецького (місто Кролевець і все що на схід від нього), Конотопського (територія на північний схід від міста Конотоп) і Шосткинського (окрім території на південний захід від міста Шостка) районів Сумської області.

Люди мають усвідомити, що конкретні злочини вчиняли конкретні люди, яким владні повноваження у руки віддали вони самі. Інакше, якщо суспільством не буде усвідомлено свою відповідальність за дії політиків – будь-які вибори, з будь-яким результатом, не матимуть жодного смислу. Просто на місце Деркача і Шевченка, Дубінського і Тищенка прийдуть інші люди, які нічим від них не відрізнятимуться.

Втім, для того, аби ситуація не просто перестала погіршуватися, а стала покращуватися – потрібне ще й усвідомлене голосування. Тобто щоб люди хоча б намагалися зрозуміти, чим обернуться їхні галочки у бюлетенях. А це вже значно складніше... Тож для початку треба хоча б розуміння того, що депутати й президент (поки ця посада ще існує, сподіваюся, ще за мого життя її в Україні не стане) не падають з неба, а їх приводять у владу самі громадяни.