Останній власник маєтку в Суходолах

Від колишнього панського маєтку в Суходільському радгоспі Володимирського району на Волині залишилася лише будівля кухні та грабовий гай. У панському парку або, як тепер його називають місцеві жителі – грабині, немає і сліду від красивих оранжерей, якими колись милувалися гості пана Гутовського.

Кузня маєтку Гутовських

Радгосп, що розташований за 13 кілометрів від Володимира, навпроти села Дігтів, уже який десяток років не має власної назви. Місцеві жителі звикли називати його «савхозом», а себе савхозцями. Територіально вони належать до села Суходоли.

А ще якихось 80 років тому на території сучасного радгоспу розміщувалася величезна панська садиба. Пан Владислав Гутовський був поляком і справжнім господарем. Чого вартий був  лише один маєток, який  мав три поверхи та покриті позолотою бильця сходів. На панській землі, біля маєтку, розміщувалися млин, кузня та господарські споруди. А спеціалізувалося панське господарство на розведенні риби та вирощуванні коней для перегонів. Коні, до речі, в Гутовського були найкращі в Західній Україні. За ними приїжджали не лише з Польщі, а й з Австрії, Угорщини та Німеччини. Окрім вирощування риби та розведення коней, пан мав власний цегельний, молочний та спиртовий заводи. Горілку варили з жита та картоплі.

Про благородних коней у власності пана свідчить Волинська промислово-сільськогосподарська виставка. Участь у ній взяли великі й малі виробники з усієї Волині та різних куточків Другої Речі Посполитої. Найбільшу площу займала виставка породистих коней, яка викликала величезний інтерес у відвідувачів. Своїх вихованців показали князь Губерт Любомирський з Александрії, граф Потоцький із села Бегень Рівненського повіту, граф Станіслав Чацький із Порицька та граф Єзєрський із Воротнева. Велику площу займала стайня Владислава Гутовського з маєтку Суходоли на Володимирщині. Також своїх коней презентували графи Ледуховські з Острожця, Фалемичів і Смордви та ще багато господарів. Крім коней, представлені були корови різноманітних порід та вівці.

Владислав Гутовський, який мешкав на території нинішнього радгоспу (село Суходоли) народився у 1897 році. На жаль, місце народження його не відоме. Мені вдалося знайти лише місце його поховання. Це цвинтар Powązkowski у Варшаві, квартал 175, ряд 6, місце 19, 20. Помер пан Гутовський у 1993 році, проживши 96 років. Одружений був з Геленою Комарницькою гербу Сас. Очевидно, мав і другу дружину Ядвігу Маєр.

Вже пройшло стільки років, а старожили сусіднього села Дігтів, коли згадували пана, то завжди говорили про нього лише хороше. Мовляв, таких господарів у нас тепер немає. Наприклад, коли розпочиналися жнива, пан найманим робітникам з навколишніх сіл платив гроші щодня. А після закінчення жнив справляв такі обжинки, на які з’їжджалися з усіх навколишніх сіл. На панському подвір’ї виставляли столи з їжею та напоями і кожен міг їсти і пити досхочу. А тривали обжинки, як мінімум, три дні.

Жителька села Дігтів Дердюк Віра Григорівна, 1925 року народження, була знайома з панами Гутовськими особисто. Згадуючи власне дитинство, вона часто розповідала мені про пана Гутовського і його маєток. З її слів, пані була невелика зростом, з рудим волоссям та щовечора любила попід руки з паном прогулюватися парком. У самому парку завжди буяли красою квіти, які пан просто обожнював. У його оранжереях росли сорти квітів з усіх куточків Європи. Був навіть великий квітковий годинник. Пізніше, після занепаду маєтку, жителі сусідніх шкіл при кожній потребі зривали в панському парку троянди.

Відомо, що родова гілка не згасла і Гутовські, переживши Другу світову війну, зуміли вціліти і дожили до глибокої старості.

Батько Владислава Гутовського Віктор (1869 рік народження) був одружений з Селестиною Сахен (1888 року народження). Віктор не пережив війну і помер у 1942 році в селі Дорогуськ Холмського повіту Люблінського воєводства, а Селестина дожила до 1961 року. Обоє поховані в родинному склепі у Варшаві. Вони мали одного сина Владислава, який і володів селами Дігтів та Суходоли Володимир-Волинського повіту.

Дід Владислава – Владислав Каєтан Гутовський був маршалком Володимир-Волинського повіту. Народився 1830 році, помер в 1915. Був одружений з Марією Ягмін. Вони мали п’ятеро дітей: Віктора, Павла,Тадеуша, Ядвігу та Ізабеллу.

Владислав Гутовський, онук Каєтана та син Віктора, був одружений двічі. Точна дата його шлюбів невідома. Перша його дружина Гелена Комарницька народилася в 1910 році. Приблизно в 1929 році вони одружилися. В них народився син Павло у 1930 році. Очевидно, Гелена померла при пологах. Владислав буквально зразу одружився з Ядвігою Мєєр. Павло, син Владислава, одружився з Анною Марією Лемпіцькою. Помер у 1981 році. У них було двоє дітей – Катажина та Александра.

Діти з родини Гутовських

Ядвіга Маєр народилася в 1905 році у Кракові. З Владиславом одружилася у 1930 році. Вони мали одного сина Мацея. Хлопчик народився 4 листопада 1931 року в Кракові, помер 11 жовтня 1998 року в Зельонце (Польща). Був відомим польським істориком, мистецтвознавцем. Його творчість продовжує його син, історик мистецтва Бартоломей Гутовський.

Мені вдалося розшукати Бартоломея, який, до речі, часто відвідує Україну. Але, він зізнався, що  в родовому маєтку свого батька жодного разу не був. Хоча, як розповідають місцеві жителі Радгоспу, то час від часу хтось приїжджає і представляється нащадками Гутовських.

З матеріалів, які прислав пан Бартоломей, стало відомо, що його батько дитинство провів у маєтку Суходоли на Волині, потім жив у Кракові (1939–1970) та Зельонці (1970–1998). Випускник кафедри історії мистецтва Ягеллонського університету в Кракові, захистив докторську дисертацію в Ягеллонському університеті. Дослідник польської готики та модерну, знавець архітектури ХІХ ст.

Викладав на архітектурному факультеті Краківського політехнічного університету, завідував кафедрою історії та мистецтва Академії мистецтв у Варшаві (1971–1976). Він також засновник кафедри історії архітектури на архітектурному факультеті Білостока. Отримав звання професора Білостоцького політехнічного університету (1993). Керував відділом образотворчого мистецтва тижневика «Культура» (1974–1981). Після 13 грудня 1981 року разом із дружиною долучився до діяльності Комітету Незалежної Культури, організовував виставки незалежного мистецтва в Польщі (також у Зельонці). Один із засновників Громадського комітету «Солідарність» у Зельонці (1989).

Був радником і заступник голови Зельонської міської ради, членом комітету культури та комітету освіти (1989–1993, співзасновником Товариства друзів Зельонки (1993), членом програмної ради Галереї критиків журналу «ПОКАЗ».

Був нагороджений Золотим Хрестом Заслуги (1981), Лицарським Хрестом Ордена Відродження Польщі (1990), Медаллю Комісії Національної Освіти (1992). Його тричі визнавали (за результатами вибору студентів) кращим викладачем і педагогом університету.

А ось частина автобіографії, яку Мацей Гутовський написав про себе сам:

«Я народився 4 листопада 1931 року в Кракові. Дитинство провів з батьками в маєтку Суходоли на Волині. 16 вересня 1939 році ми втекли від більшовиків до Кракова, де мій батько керував транспортною компанією «W. Gutowski». Після розлучення батьків, мене виховувала мама, яка під час німецької окупації тримала продуктовий магазин по вул. Брацька, а після визволення трав’яний цех на вул. Шевській, після чого стала головним бухгалтером краківської філії PTE (Польське Товариство Економічне).

Під час окупації, я навчався приватно і закінчив початкову школу, склавши іспити початкової школи. Після 1944 року я пішов до середньої школи – спочатку до Гімназії IV ім. Генрика Сенкевича, а потім до Гімназії III ім. Короля Яна Собеського. В той час коли я відвідував цю школу її   перейменували в середню школу Яна ІІ Собеського. Атестат зрілості склав у червні 1950 р. і того ж року був прийнятий на історію мистецтва в Ягеллонському університеті.

Ще в шкільні роки, напевно в 1948 році, я склав іспит по курсу на екскурсовода по Кракову, після чого працював, проводячи екскурсії Краковом майже щонеділі».

Але повернімося до маєтку у селі Суходоли (Радгосп). Його розграбували, а під час Другої світової війни він був повністю знищений. Вціліла лише будівля кухні та стара конюшня чи то кузня. Відразу після війни на території колишнього панського маєтку розпочали колгоспне будівництво. Оскільки села там не було, а потреба в робочих руках існувала, то туди вирішили поселити переселенців із-за Бугу. Жодних, придатних до життя будівель там не було.

Переселенці по декілька сімей тулилися в колишній панській кухні, яка, до речі, двоповерхова та має шість кімнат. Пізніше переселенці звели власні будинки, а колгосп побудував господарські комплекси для качок та курей. Нині там розмістилася ПАТ «Володимир-Волинська птахофабрика».

Немає вже і млина, лише кузня ще в радянські часи слугувала за призначенням, а тепер стоїть пусткою. Ковальство, як і панські часи, відійшло з наших сіл у минуле. І лише панська кухня, переживши війну та три влади, залишилася мовчазним свідком минулого.

Читайте також: Останні із роду: Бобки та їхній маєток в Будятичах на Волині