Вранці нас вбивали. Ввечері ми повертали собі своє

Початок доби 6 червня у Луцьку – тривога. Ніч – вибухи. За кілька годин на смерть нам від московських терористів прилетіло 15 безпілотників та 6 ракет.

Те світання – перелякані заплакані діти поруч, безліч «Як ти?» у повідомленнях в усіх месенджерах і питання «Чим допомогти?» від людей, які самі живуть у постійних обстрілах.

У Луцьку – руйнування, поранення, завали, пожежі. Двох молодих людей, поміж якими була любов, вбила pоciя. Серед постраждалих – керівниця наших інноваційних проєктів Наталка Пахайчук, друзі, друзі друзів, знайомі й рідні тих, кого знаю. Правило шести рукостискань у Луцьку спрацьовує значно швидше. Відтак реалії війни – ще страшніші, а страхи мають чіткі обриси. Дякую Богу, що живі та цілі.

***

«А тим часом військова боротьба ще не скінчилася, сотні тисяч наших братів напружують свою силу в тій боротьбі, – і пам’ятайте про їх і про тих, кого вони зоставили дома, – несімо поміч, яка кому по силі і змозі!»

І цій цитаті – не кілька днів чи років, а понад століття. Вона належить Олені Пчілці (Ользі Петрівні Косач). У вечір п’ятниці, 6 червня, у День журналіста, в 10-ту річницю Національної мережі гіперлокальних медіа «Rayon.in.ua» й один із найстрашніших за час повномасштабного вторгнення для Луцька день, провела презентацію 12-томного зібрання творів Олени Пчілки, де говорили про цю видатну українку як редакторку, видавчиню та публіцистку.

«Непізнана грань творчості Олени Пчілки». Так назвала у передмові матеріали, що містить шостий том дванадцятитомника, Марія Моклиця, професорка кафедри теорії літератури та зарубіжної літератури. Власне вона, а також Юрій Громик, проректор з навчальної роботи та рекрутації, кандидат філологічних наук, професор кафедри української мови та лінгводидактики, та Сергій Романов, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри теорії літератури та зарубіжної літератури, були спікерами зустрічі, що пройшла у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків.

Для мене стало величезним професійним викликом модерувати зустріч із людьми з авторського колективу Волинського національного університету імені Лесі Українки, який працював над багатотомником. Вдячна науковцям, які дозволили мені самостійно, за відчуттями й рефлексіями після опрацювання цього тому, вималювати канву розмови. Пишаюся, що, попри пекельні ніч і ранок, ми таки провели цей захід. Пропозиції скасувати я не отримала від жодної людини.

Підняли багато тем, які були доленосними тоді і які надактуальні зараз. Мова, націоналізм, гідність, рівність, демократія, просвіта, роль жінки в суспільстві, пристосуванство, aнтимocкoвcтвo, aнтимocкoфiльcтво, бiльшoвизм і його наслідки, критичне мислення, панорамне бачення – це далеко не повний перелік того, про що розповідали та що питали. Cпілкування стало і вшануванням видатної українки, й нагадуванням про важливість збереження національної пам'яті та боротьби за нашу культуру, мову, історію в нинішніх умовах боротьби за право бути.

Бо ж нам десятиліттями втовкмачували спрощення: мама Лесі Українки. Можливо, ще зазначали, що дитяча письменниця.

А вона – багатогранна. Й скрізь – відбулася. Українська письменниця, меценатка, перекладачка, етнографка, фольклористка, громадська діячка (учасниця національно-визвольного та феміністичного рухів), науковця, редакторка, видавчиня, публіцистка, Людина.

Олена Пчілка – одна з основних фігур українського національного руху, яка все своє життя присвятила боротьбі за українську мову, культуру, національну гідність. Її посил – чіткий та однозначний:

«Я буду говорити перед шановними гласними по-українському і дозволу на це не прошу, бо це було б образою для моєї рідної мови та для рідного краю».

Вдячна усім, що презентація вдалася: і спікерам, і гостям, і колегам.

Не обійшлося без дарунків.

Подяку нашій мережі від Волинського нацуніверситету за підписом ректора Анатолія Цьося вручила Наталія Благовірна, проректорка з навчально-виховної роботи та комунікації, кандидатка філологічних наук, доцента кафедри соціальних комунікацій, з якою маємо повсякчас розуміння та підтримку.

«Космогонію добра і зла» та сертифікат на посиденьки для редакції презентувала Тетяна Репницька, яка очолює музей, де найчастіше проходять наші заходи.

Подяку усім моїм колегам від Поліції Волинської області передала Ольга Бузулук.

А ще з п’ятниці мережа володіє скарбом – 12-томним зібранням творів Олени Пчілки. Дякуємо, Юрію Васильовичу!

Мабуть, у тому всьому теж є символізм – вранці у нас цілили та вбивали. Ввечері, щоб мати право на майбутнє, ми повертали собі своє. Бо наша стійкість, незламність, реальний щоденний героїзм навіть у ці страшні роки повномасштабної війни у своїй основі – то ті люди, які жили і століттями творили Україну для себе і для нас. А їхні нащадки зброєю, вчинком, словом та працею боронять її зараз.

***

«Що ж се таке?»... «Звідки взялося стільки «українців»?»...

Взятися в одну годину вони не могли, — вони були й давніш: бо Україна ще «не вмірала». Жива Україна, жив її народ український, — він не помер, а тільки був «приспаний», замерлий.

Хіба помірає вся природа, як настає зіма холодна?

Мороз поб’є зілля й трави на землі, поб’є лист на деревах, холод пожене птаство з гаїв та садків; голо й мертво стане на-о-коло. Та прогляне весна з синього неба, засяє на землю ясне соняшне проміння і знов проб’ється з землі ряст, яра травиця, знов розів’ється брост на гільках і вкриє дерева й кущі — молодим листом зеленим, та цвітом хорошим! Де воно все й візьметься!..

Так було й з Україною.

Була важка пора для всієї Росії, коли вся держава лежала під тяжким гнітом, що давив усіх; та найтяжче придушив той гніт українців, — до такої міри, що вони не тільки про всякі давні «вольності козацькі» забули, а навіть і свою мову батьківську, і своє ім’я забули!.. Україна лежала недорікою, приспаною, окривдженою. — З’являлися деякі люди «з душею живою», вихоплювалися з словом українським, бажаючи утворити, як у людей, свою письменність, — та чи багато скаже людина, як її душити за горло? чи багато зробить людина з тяжкими кайданами на руках?

Отак і сталося, що всюди на Україні стало мертво, як на полях, у гаях — під навалом важкого снігу, під подихом вітру холодного.

Та доволі було залунати слову воля, як стрепенулась Україна; доволі було впасти кайданам, як вона розправила свої за млілі руки — і взялася до діла, до впорядкування свого життя.

Навіть «перевертні», — в котрих школа й життя витравили живе почуття любови до свого рідного, — і ті почули в своєму серцю, що вони не зовсім «перевернулись» на чужинців, що й у їх озивається любов до України, що й вони українці.

Отож і знаходиться багато дітей вільної Матері України».

Том 6. зібрання, стор. 487.

***

П.С. Ще однією метою цієї зустрічі було наше бажання вкотре нагадати про Національний збір на пам'ятник Олені Пчілці в Гадячі. Вже є 364 доброчинці (хоч насправді більше, бо деякі внески – колективні). Накопичено 384 450 гривень. Це проєкт не просто про вшанування пам’яті, а про створення живого простору, де постать цієї українки постане поза стереотипами радянської пропаганди і стане осередком для формування спільнот. Станьте частиною цієї спільноти. Внесок можна зробити тут.