Зелені свята на Волині
-
-
>
-
>
-
>
КОЛОНКА
1246
«Шоб.., русалкє гойдалися на тех лепехах, на тех березах»
Трійця – П’ятидесятниця, християнське свято, що відзначає зішестя Святого Духа на апостолів, що символізує народження Христової Церкви. Святкується три дні.
Троїцький тиждень – від другого дня Трійці до наступного понеділка (Петрівки).
Зелені свята – народна назва циклу свят, пов'язаних з Трійцею, особливий період, що знаменує утвердження літа. Сьогодні в основному співпадає з Троїцьким тижнем, але колись це був період тривалістю приблизно у два тижні.
Зелений тиждень пов’язаний з анімістичними уявленнями про перебування на землі русалок. Звідси – Русальний тиждень.
Русальний тиждень – тиждень після Трійці, коли, за народними віруваннями, по землі ходять русалки.
«Приходять русалкє, в понеділок приходять, в Русавницю…
В понеділок приходять і в понеділок отходять» (село Голядин Шацької територіальної громади).
Атрибути зелених свят
Основним атрибутом Зелених свят є зелень – трави, квіти, гілки дерев – май, клечання, якими декорували житло, господарські і виробничі споруди, подвір’я, город, ниву – клечали, маювали.
Клечання / маювання було своєрідним громадянським обов’язком, якого мали дотримуватися усі мешканці. Свідчення цього може бути запис із села Голядин, мешканка якого розповідала про те, як сусідка «ганила» жінку, що не заклечала своє обійстя:
«Мені єдна жінка… каже, я маю на Трийцю не вткнула нигде. І каже, йдуть люде і кажуть на мене…»
«А чого ти маю нигде ни наламала, нигде ни вткнула, нигде галузочки ниякєї?»
А вона каже: «Ой, я забулася!»
«Нє! Ти добре пом’ятала чого ти ни вткнула! Полинувалася пуйти палузочку маю виламати і вткнути в хату!»
Рослини для клечання збирали в основному напередодні Зелених свят, в суботу:
- господар або дорослі сини їздили до лісу за гілками дерев;
- в окремих селах по святкову зелень ходили лише молоді неодружені парубки;
- діти ходили по татарку і лугові квіти;
- дівчата і жінки рвали квіти у домашніх квітниках.
Колись до лісу ходили босоніж, «щоб дерево не всохло».
Основне зілля – лепеха (татарка, татар-зілля, татарнік).
Брали:
- ясен, горобину, граб («грабину»), ліщину («лищину»), гілки дуба, папороть, «холодок», «цар-зілля», «півники», любисток, «шовкову траву», м’яту, вербу, каштан.
«І берізку. Грабину, грабину ше. Так, граба. Горобину хто ше там візьме тако де, де в кого там знайде. То треба їхати в ліс все шукати»» (Столинські Смолярі Шацької ТГ).
- подекуди косили траву «і кідали тако по долувци, розстилали».
Лепеху на Зелені свята:
- ставлять по кутках хати: «Кажуть, в куткові мусить бути. Чи липа, чи лепеха мусить бути в куточку»;
- розкидають по підлозі;
- закладають за ікони;
- вішають на воротах.
Липові і кленові гілки:
- ставлять за ікони;
- застрикують за вікна;
- ставлять біля дверей будинків;
- вішають біля господарських споруд;
- чіпляють на колодязях, вуликах,
- прив’язують до воріт,
«У воротях ставляли березу і коло вокон тако затикали, і в стриху. Колесь була стриха. От так затикали палочки такєї. Лепу» (село Грабова Шацької територіальної громади).
«Аво скризь коло окна. За дверема май вб'ють. І де корови виганєти, через те так і женуть. Ставили май, то буде хата вже помайована. І пуд окнами ставимо такєй май. Вєткі затикаємо» (село Голядин Шацької ТГ).
- втикають на подвір’ї і городі.
«Я знаю, шо і в поле йдуть, і там десь бульба посіяна, по зернови, і де картопля, де шо там, то тоже кльона тичуть» (село Світязькі Смолярі Шацької ТГ).
«А на город, то вкопуєм тут. А на город, то там, де рощ росте, то кльона ламаєм. Верубають палузку і несуть в кожду рощ. От як є єдне тут посажане, то вже там, там. На всі, де є. Так. То втекують. То вже не свячоне втекують» (село Столинські Смолярі Любомської ТГ).
З якою метою на Зелені свята заготовляють гілки дерев і трав
«Берези посеред двору ставлять, так в куточку ставлять, шоб воне, русалкє гойдалися на тех лепехах, на тех березах. І клени за образками весять. І от цілий тиждень вони всі стоять, і тиї липехі там висять, і клени, шоб гойдалися русалкє» (село Столинські Смолярі Любомської ТГ).
Саме для «комфортного» перебування русалок на землі будинки, подвір’я, городи «клечали», «маювали».
Молоді берізки закопували на подвір’ї, біля воріт:
«Ми тепер не закопуємо, а колись закопали. Оцьо, перед хатою. Закопаєм двє там, двє тута, й холодок такий добрий був. Закопали. Постоянно» (Світязькі Смолярі Шацької ТГ).
«А берези посеред двору ставлять, так в куточку ставлять, шоб воне, русалкє гойдалися на тех лепехах, на тех березах» (село Столинські Смолярі Любомської ТГ).
Давні вірування, що зелень розвішували саме для русалок, найдовше збереглись у селах Шацької і Любомльської громад.
В інших місцевостях Волині вважають, що зелень оберігають від «нечистої сили», яка, за народними віруваннями, завжди активізується на свята (Горохівщина):
«Зли духи до хати не зайдут» (село Кутрів, Богушівка Горохівської ТГ, запис А. Кривенко).
На Любешівщині вірять, що зелень не для русалок, а від них, щоб ті не заподіяли школи людям:
«Клін, кльоно′ве листя, липе′ха.., калиною… — такими. В хаті на підлозі, і надворі липехою стелили. І даже клін і калину — то даже оно затикали од вулиці на вікна. А ці гіллячки — вони дуже мають до русалок. Бо на Зелені свята′ і на кладбіща не ходять, бо руса′лки ходять, виходять… тиждень же вони ходять по житови, і вони… так як зустрічають їх, так як тоже символ такий… Тіє голлячки, да, для русалок. Як ними побий.., то, кажуть, уся нечисть із хати виходить. Від русалок [ті гіллячки]. Шоб не закликати до хати, шоб в хату не вбралася» (село Судче Любешівська ТГ, запис В. Галайчука, С. Ципишева).
Коли зібрані рослини вносили до хати
- В суботу напередодні свята: «Як Труїца заходить, в суботу ввечери»;
- «Перед заходом сонця. Як має худоба прийти з паши, вже має воно має стояти»;
- Вранці на Трійцю: «Так, в неділю раненько розложують… по образах і по пудлози»;
- «В неділю, після того, як його посвятять: «до хати несуть тільки свячене зілля, коли посвятили у неділю»;
- «Ме йдемо на перший день на Трийцю до церкви і його сватять. Батюшка сватить. І ме приходим додому. І от украшаємо. Лепехі покєдаємо, то маю поставимо десь на вукно, о. І на двори там украшаємо, по вокнах потикаємо» (село Столинські Смолярі Любомської ТГ).
Респонденти неодноразово наголошували, що в останні роки традиції відроджуються:
А. Д.: «Але раніше більше рослин ставили, ніж зараз?»
Л. В.: «Більше. Нє, я б зара сказала в нас знов повертається так, як і колись було. Повертається знов те саме. Молоді сім’ї знов те саме беруть і ставлять тиї клени, і берези, все, все те саме. Колесь, може, вже так років, може, п’ять-шість назад, то так ше не було. А тепер знову те саме. І вірують так само більшість, і всі до Бога таякто звертаються, більшість, і молоди, і всі» (село Столинські Смолярі Любомської ТГ, запис 2008 року).
Бережімо традиції, нашу етнокультурну спадщину, яка робить нас українцями і є етновизначальною ознакою і в європейському, і в світовому просторі!
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
