Лікар-сміхотворець
-
-
>
-
>
-
>
1290
Його життя було коротким і трагічним: помер від сухот у віці 39 років. Недугу, в ті часи невиліковну набув, навчаючись у медико-хірургічній академії.
В славнім місті Петербурзі,
Недалеко від Неви,
Із болота виглядає
Хата бідної вдови…А у хаті на постелі
У сурдуті і плащу
Сидить студент медицини
Другий місяць без борщу…
Це саме про себе написав у вірші він. Степан Руданський. Як на мене, один із трьох стовпів-корифеїв українського гумору поряд з Павлом Глазовим і Остапом Вишнею, день народження якого відзначається 6 січня.
Так уже завелось у цьому світі, що справжня слава приходить до митця після його смерті. Так сталось і зі Степаном Руданським, який любив писати своє ім’я по-українському – Вінок. Так він принаймні підписував рукописні збірки своїх творів, друкувати які в царській Росії не хотіли, якщо не рахувати публікацій кількох віршів у часописах. Так і канув би в лету черговий літератор-«невдаха» Вінок Руданський, якби не Олена Пчілка, яка 1880 року видала його «Співомовки», зібравши по крихтах усе, що публікувалося вже після смерті поета переважно в галицькій періодиці та з рукописів.
Відтоді ім’я лікаря з Поділля (народився в селі Хомутинці Вінницької області) набирало все більшої популярності.
На початку 70-х років минулого століття в Україні вийшло (за період радянської влади) найповніше видання творів Степана Руданського – у трьох томах. Третій том, у якому були зібрані «приказки», тобто віршовані гуморески (які помилково називають «співомовками», хоча так автор називав усі свої віршовані твори), був у моїй домашній бібліотеці, тож ми його зачитали до дірок. А вже, як реготали, читаючи «Запорожці у сенаті», «Турки і козак» чи «Горох», то важко і передати словами!
Наприкінці тому були примітки, де зазначалося, що чимало гуморесок не ввійшли до книжки через їхній відвертий сороміцький зміст. Тож ми тоді сміялись уже із самих їхніх назв.
Моя мрія прочитати ті заборонені твори здійснилася майже через 50 років, коли в серії «Усі твори в одному томі» (2008) з’явився і доробок лікаря-сміхотворця.
Останні роки Степана Руданського минули в Ялті, де він працював лікарем. Там він і помер, і скромно похований у травні 1873 року коштом міста.
У середині 80-х років минулого століття мені двічі доводилося бувати в цьому нині окупованому російськими виродками українському місті – возили з колегами-вчителями туди на екскурсію своїх учнів. Двічі намагався побувати на могилі улюбленого поета, однак розшукати її не зміг. Ялтинці, а то переважно «понаєхавшиє» з Росії, лише стинали плечима, коли розпитував про її місце розташування.
2013 року з могили невідомі поцупили чавунні ланцюги, що правили за огорожу. А ще раніше – бронзовий горельєф, замість якого був установлений гіпсовий.
Що чекає на могилу класика української літератури в окупованому ненависниками всього українського місті – думки не вельми оптимістичні.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
