Про ювеналів, тренерів, дітей у Фінляндії та стюардесу: дев’ять статей від журналісток Району у липні

Від ювенальних поліцейських, які захищають права дітей, до тренерів, які виховують чемпіонів, та вчителів, які відкривають світ для своїх учнів – усі відіграють важливу роль у формуванні та розвитку молодого покоління Волині.

Наші журналістки національної мережі гіперлокальних медіа Район.іn.ua розповіли читачам у своїх матеріалах про роботу офіцерів у різних районах Волині, їхній підхід до роботи з дітьми та підлітками, та як вони будують довіру між поліцією та молоддю. Розказали, як учні з Ківерців їздили в освітній табір у Фінляндію, та що вони там робили.

Також написали історії про тренерів, про діяльність громадської організації «Біла Ворона» в Ківерцях, яка популяризує активний спосіб життя, організовує велопоїздки. Розповіли про шлях дівчини з Шацька, яка здійснила свою мрію стати стюардесою.

Пропонуємо вам ще раз згадати ці матеріали. Якщо вам сподобалися тексти, які написали наші журналістки у липні, ви можете висловити їм вдячність, скориставшись спеціальною функцією вгорі сторінки – «подякувати».

Отож, поїхали:

Наставники, психологи та друзі для дітей: як працює ювенальна поліція Камінь-Каширського району

Авторка – Тетяна Федчик.

Вадим Зубач – старший інспектор сектору ювенальної превенції Камінь-Каширського районного відділу поліції. З восьмирічним досвідом у цій справі він добре розуміє, що часи змінюються, а от його завдання – допомогти дітям знайти свою дорогу – залишається незмінним.

Капітан поліції Вадим Зубач розповів, що робота ювенального поліцейського дуже специфічна і потребує застосування різних підходів, бо ж працювати доводиться з дітьми.

Вадим Зубач, він разом зі своєю колегою інспекторкою сектору ювенальної превенції Камінь-Каширського райвідділу поліції Анастасією Юхимук проводить безліч екскурсій для дітей, зустрічей у школах чи садочках.

«У такий невимушений спосіб ми намагаємося потоваришувати з дітьми та пояснити їм важливі правила безпеки, необхідність дотримання закону та порядку. І на таких от зустрічах ми виховуємо довірливе ставлення до поліцейських. Адже завдання ювеналів – це, по суті, захист інтересів дітей», – каже Вадим Зубач.

Відпочинок, подорожі та навчання: як учні Ківерцівського ліцею №4 вивчали англійську мову у Фінляндії

Авторка – Наталія Марчук.

Учні ж ківерцівського ліцею №4 спробували поєднати корисне з приємним й разом з педагогинями англійської та польської мов вирушили до Фінляндії в освітній табір міста Гуйттінен. 

Діти вивчали англійську мову, подорожували та спілкувалися. Саму поїздку організовували за сприяння «Інституту Міжнародної Академічної та Наукової Співпраці» – організації, яка займається популяризацією англійської мови. Це перший досвід співпраці жителів Волині з цією організацією.

Учасники жили у кампусі  (університетське або корпоративне містечко) у Західно-Фінляндському коледжі міста Гуйттінен. Поїздка обійшлася кожному у 525 євро. 

Під час занять діти не могли використовувати гаджети, а лише з дозволу застосовувати програми для перекладу, але регламентовано. Учительки ж були присутніми на правах споглядачів. Заняття та навчальні вправи для уроків готували викладачі у кампусі. Важливо, що вони працювали з такими ж підручниками, як в українських школах.

Перед прибуттям на місце учасники відвідали Таллінн, що в Естонії. А вже на місці – міста Турка, Гельсінкі та безпосередньо Гуйттінен. Кожна з екскурсій була розписана на відповідний день. Як от, у понеділок – по Гуйттінену, там відвідали місцеву бібліотеку. У вівторок побували у колишній столиці Фінляндії – Турці. І коли поверталися додому, побували у місті Гельсінкі.

Спорт без обмежень: як у Луцьку тренують біатлоністів-паралімпійців

Авторка – Ірина Дімітрова.

Роман Андрійчук тренує дітей з інвалідністю. Він захопився лижними перегонами в дитинстві у Коломиї, де він народився.

У 2019 році чоловік переїхав на Волинь, де влаштувався тренером у Центр з фізичної культури й спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт».

Роман Андрійчук розповів, що бути тренером йому допомагає не лише педагогічна освіта.

«Мій старший брат хворіє на ДЦП, з дитинства знаю, як допомогти та підтримати людей з інвалідністю. Крім того, з 2018 року я був гайдом в параолімпійській збірній України – спортсменом, який веде по трасі паралімпійця з порушенням зору», – розповів він.

Наразі Роман Андрійчук в обласній дитячо-юнацькій спортивній школі для осіб з інвалідністю тренує 10 дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, слуху та зору.

На думку Романа Андрійчука, люди з сильними порушеннями зору можуть досягти висот у спорті при підтримці тренерів та гайдів. Для цього треба багато та наполегливо працювати. Люди з інвалідністю, чиї захворювання пов’язані зі складними ураженнями ніг, тренуються на бобах – спеціальних санчатах, на яких їдуть, відштовхуючись палицями.

У групі тренера навчаються не лише волиняни, а й діти з Рівненської, Івано-Франківської областей. Не у всіх регіональних центрах «Інваспорту» працюють відділення з лижних гонок, іноді їх не відкривають через відсутність тренерів.

Серед вихованців тренера є переможці та призери всеукраїнських чемпіонатів з біатлону та лижних перегонів: Дмитро Суярко, Ілона Варковець, Ольга Антонишин.

Приміряла шкільну форму – вирішила стати стюардесою: як шачанка здійснила мрію про небо

Авторка – Ірина Хвисючик.

Вперше про професію стюардеси Неля Хомич задумалася ще у початковій школі. Одного разу вона з мамою поїхала на базар, щоб придбати нову шкільну форму. Коли приміряла її, продавець сказав, що дівчина схожа на стюардесу. 

«Це мене вразило, і я з того моменту почала мріяти про цю професію. Моя мама розповідала мені про неї більше, і вже від хресного, який був пілотом, дізналася, що у Кіровоградській авіаційній академії навчають майбутніх пілотів та стюардес. Мій хрещений працював у цьому закладі», – розповіла стюардеса.

Неля Хомич народилася та виросла у Шацьку. Тут закінчила школу, після якої вступила до Київського національно-педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Тут Неля здобула ступінь магістра за спеціальністю «Соціальна робота». Зараз Неля працює стюардесою у Латиській компанії та проживає у Ризі.

Перед тим, як стати стюардесою, дівчина поїхала в Данію, де працювала в теплицях з квітами. Потім повернулася в Україну, але знову поїхала на роботу до Швеції, де збирала букети. Робота була стабільною, але зрештою дівчина відчула, що це не те, чим хоче займатися довгостроково.

Ми – друзі для дітей: начальниця ювенальних поліцейських у Володимирі розповіла про свою роботу

Авторка – Аліна Бохотниця.

Начальниця сектору ювенальної превенції Володимирського районного відділу поліції, пані майор поліції Олена Павлюк у правоохоронних органах працює з 2004 року. За цей період пані Олена спробувала себе на різних посадах спочатку в міліції, а згодом в поліції. 

Після декретної відпустки пані Олена спробувала працювати із малечою. 

«Для мене це був новий напрямок, абсолютно новий. Потрібно було вчитися працювати з дітками, і це сподобалось мені ще з перших днів. Так і лишилась з ними», – зазначає пані Олена.

Обовʼязків у ювенального поліцейського дуже багато. Загалом все, що стосується дітей – робота ювенальної поліції. Основна задача ювенала – це захист прав і законних інтересів дітей. Завдання – захистити дитину, знайти підхід та допомогти цій дитині розв'язати соціально-побутові проблеми, проблеми в сім'ї, в оточенні, в дитячому середовищі, в шкільному середовищі. Також завдання ювенальних поліцейських – допомогти стати на шлях виправлення.

«На всіх заходах ми наголошуємо, що ювенальні поліцейські – це є друзі», – пояснила начальниця сектору ювенальної превенції.

Олена Павлюк наголошує: «ніколи ювенал не повинен ставити себе вище дитини: «Я поліцейський, я крутий, а ти малий ще». Не можна так себе поводити ніколи». Коли дитина відчуває, що ти на рівні, то довіриться тобі й відкриється. Але це приходить з досвідом.

За словами пані Олени, це основний лайфхак у роботі з дітьми. Не потрібно мати спеціальну освіту, як багато хто говорить. Ти повинен любити свою роботу та любити дітей. Дитина має відчути, що поліцейський є другом.

Професія ростити чемпіонів: як тренер із Каменя-Каширського виховує чемпіонок Європи з важкої атлетики

Авторка – Тетяна Федчик. 

Уже восьмий рік поспіль камінь-каширські важкоатлети здобувають перемоги не лише на обласних, всеукраїнських змаганнях, а й європейських турнірах, світових кубках, чемпіонатах. Вони підіймають надважкі штанги та встановлюють рекорди за рекордами і, схоже, зупинятися на досягнутому не збираються. А все, найпевніше, тому, що мають наставника, який веде їх до все вищих висот.

Тренер з важкої атлетики Валентин Андрусь вчить своїх вихованців, спонукає та надихає. 

Історія тренера Валентина Андруся – приклад того, як любов до спорту та віра в дітей можуть творити дива. З підвалу школи та старої котельні він створив справжню кузню чемпіонів, яка прославляє маленьке волинське містечко на всю Європу.

Для нього ця історія розпочалася у 2004 році, коли майстер спорту, заслужений тренер України Володимир Левчук із Луцька приїхав у сільську глибинку на Камінь-Каширщину, щоб знайти перспективних важкоатлетів. Запримітив він тоді та взяв на спортивне виховання двох учнів Видертської школи – Юрія Чикиду, який потім став рекордсменом та чемпіоном, і Валентина Андруся, який досяг рівня майстра спорту й нині вже також виховує рекордсменів та чемпіонів.

«Я підійшов до голови відділу молоді та спорту Володимира Сінчука та запропонував себе як тренера з важкої атлетики. Що дуже здивувало – одразу отримав позитивну відповідь, хоча, як виявилося, на той час бази для підготовки дітей-важкоатлетів тут не було ніякої. Попри це я вхопився за можливість», – згадує пан Валентин.

Тоді йому запропонували тимчасово попрацювати у підвальному приміщенні міської школи №2, а з часом зробити спортивну залу зі старої котельні, яка не діяла вже вісім років. І почалася нова сторінка у житті Валентина Андруся.

Вдень тренер розбирав завали у старій котельні, а ввечері – тренував дітей у підвалі школи.

Велосипеди як стиль життя: як у Ківерцях працює громадська організація «Біла Ворона»

Авторка – Наталія Марчук.

Громадську організацію «Біла Ворона», яка діє у Ківерцях, Олег Вілігурський та його дружина Тетяна зареєстрували у 2019 році. До цього, велосипеди та активний спосіб життя були невіддільною частиною сімейного дозвілля. Хоча, головний герой нашої статті декларує, що діяльність «Білої Ворони» не варто пов'язувати лише з сімейством Вілігурських, адже це спільна робота усіх «біловоронівців». Нині учасниками організації є семеро любителів активного способу життя із Луцької та Ківерцівської громад.

Залежно від пори року, активісти беруть участь, як у велосипедних, так й піших подорожах. 

Умови участі у «Білій Вороні» – мотивація та любов до активностей, адже її учасники не працюють за платню. 

«До створення громадської організації нас стимулювали та надихнули велосипедисти із Києва, із організації «U-Cycle». З представниками цієї організації ми з дружиною познайомилися на заході для велоактивістів, який відбувався у Карпатах. Тоді на подію нас зареєструвала дружина. А до створення ГО ми проводили одноденні велотури до цікавих об'єктів, аби самим побачити й з людьми поспілкуватися», – розказує засновник Олег Вілігурський.

За словами пана Олега, маршрути, за якими катаються учасники подій, він організовує виходячи із власного досвіду. 

Допомагати дітям і батькам: Надія Рудюк з Луцька розповіла про роботу ювенальної превенції

Авторка – Ірина Дімітрова.

Надія Рудюк – старша інспекторка ювенальної превенції Луцького районного управління поліції. Вона поділилася своїм досвідом роботи в правоохоронних органах та розповіла про особливості служби.

Для Надії вибір професії став продовженням родинної традиції. Її батько працював у міліції й трагічно загинув при виконанні службових обов'язків, коли Надії було лише п’ять років. З дитинства вона мріяла бути схожою на тата і допомагати людям.

Як розповіла поліцейська, ювенальна поліція займається профілактикою дитячої злочинності та захистом дітей від злочинів.

Поліцейські проводять бесіди з профілактики злочинності серед школярів, працюють з сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах, розглядають звернення щодо правопорушень, вчинених неповнолітніми, шукають безвісти зниклих дітей.

З березня 2020 року по травень 2021 року Надія брала участь у проєкті «Спорт для кожного. Робота з дітьми з групи ризику», як представниця від ювенальної превенції. У межах цього проєкту дівчата з сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, відвідували безкоштовні тренування із джиу-джитсу. Спортсменок вчив тренер збірної України Ігор Юхименко.

«В межах цього проєкту ми не лише прагнули організувати корисне дозвілля для дівчат у вільний час, а й навчити їх у певних ситуаціях захищати себе», – розповіла поліцейська. 

Надія порадила батькам під час літніх канікул частіше телефонувати дітям, щоб дізнатися про їх місцезнаходження, щовечора розмовляти з ними про те, як пройшов день, дізнатися номери телефонів їх друзів і знаходити час для спілкування, навіть якщо дуже втомлені після роботи.

Понад 10 років праці для дітей: голова Затурцівської громади розповів про роботу тренера

Авторка – Аліна Бохотниця.

Голова Затурцівської громади Юрій Ковальчук понад 10 років пропрацював тренером з футболу у селі Затурці. Роботу чоловік проводив та проводить на добровільних засадах. Тренер любить спорт змалечку, довгий час сам грав за команду рідних Затурців, що на Локачинщині. Нині чоловік тренує вже третє покоління у своєму житті.

Розпочалося все зі створення матеріально-технічної бази у Затурцях. До початку роботи пана Юрія як тренера забезпечення було на низькому рівні. У приміщенні була розвалена спортивна роздягальня, занедбаний стадіон. Голова громади разом із директором місцевого ліцею розпочали відновлювати приміщення. Допомагали усі небайдужі. Фактично з нуля вони відновили адміністративне приміщення на стадіоні, зробили роздягальні, душові. 

«Я просив своїх друзів допомогти. Одні мурували, шпаклювали, інші – крили дах. Тобто зробили все для комфорту гравців, щоб команди могли приїхати, передягнутися і грати», – розповідає Юрій Ковальчук.

Тоді перейшли до відновлення самого стадіону. Щоб упорядковувати поле, його переорювали, дискували, досівали траву. Також на стадіоні зробили лавки для комфортного розміщення глядачів та команд.

Юрій Ковальчук ніколи не ставив за мету виростити професійних спортсменів, адже знав, наскільки важкий реальний спорт. Тренер зазначає, що мав бажання дати вихованцям щось більше від дитинства, ніж вони хотіли чи могли мати. Тоді чоловік почав збирати дітей на стадіоні.

«Через мене пройшло три покоління хлопців. Я їх так умовно ділю. Перше покоління, їм вже 25-30 років. Деякі з них воюють зараз. Деякі отримали серйозні поранення, наприклад, воротар Сергій Хаджаніпєсов. Рома Шанта воює та нещодавно отримав відзнаку за мужність. Те перше покоління моїх гравців вже виросло та стало мужніми чоловіками. Вони вже мають свої сім'ї. Але починав тренування я з ними», – пригадав голова громади.