стрічка

Нариси визвольної боротьби

10 Червня 2024, 16:54
Євген Хринюк 1204
Євген Хринюк

Кажуть, що у нашого народу зараз дуже бракує мудрої національно – свідомої еліти, яка впевнено повела б дорогою великих демократичних здобутків. 

Щоб зрозуміти чому так сталось, огляньмося назад у часі, на дороги нашого національного болю, які заведуть нас у Магадан, Воркуту, Інту, Іркутськ, де під білими снігами, чужа земля, всіяна кістками української гордості та надії.

Кажуть, що у національно-визвольній боротьбі українського народу, брали участь лише представники старшого покоління. Насправді молоді не було байдуже, якою стане доля України. 

Це підтверджують сторінки моєї п’ятої книги, про боротьбу українців в лавах ОУН та УПА з окупантами різних тоталітарних режимів, що недавно побачила світ у видавництві «Надстир’я» – «Нариси визвольної боротьби Волинь. Книга друга».

На сторінках книги спогади учасників визвольної боротьби, матеріали архівно-кримінальних справ на учасників підпілля в Луцьких педагогічному та медичному училищах в 1945 та 1947 роках. 

18-літніх, а деколи й 17-літніх студентів цих закладів засудили на 25, 10 років таборів, але вони продовжували боротьбу і там.  Керівника підпільної групи з Луцького педучилища Віталія Скірука засудили до розстрілу за участь в Кенгірському повстанні. 

Висвітлено й інші моменти боротьби за Незалежність України, яка продовжується і досі. Ось декілька сторінок з книги.

Книга містить цікаві спогади Сергія Гоця з Турійщини, уродженця села Буяні Анатолія Наюка, біографію вояка УПА Сидора Мосійчука з села Любче, який прожив все життя під прізвищем Віллі Шуберт у Нью-Йорку, а в вересні 1991 повернувся на Волинь, а також спогади інших повстанців.

Читайте також: Агент ОУН та УПА в «серці» рожищенської компартії: історія Івана Зварича

Віллі Шуберт
Віллі Шуберт

Сидір Мосійчук в Луцьку, 1992 рік
Сидір Мосійчук в Луцьку, 1992 рік

«Він був в УПА», – твердили енкаведисти. 

«Але ж ви не знаєте, чи він воював би проти совєтів, якщо був би живий», – твердила наша мати.

Витяг з архівної справи Олександра Бабінчука
Витяг з архівної справи Олександра Бабінчука

Режисер Євген Хринюк

В книзі читач знайде і спогади керівника підпільної групи з Луцького педучилища в 1945 році Олександра Сосіцького, якого з однолітками засудили до 25 років каторги. Серед учасників цієї групи Євген Хринюк з Луцька.

Читайте також: Антирадянщина зразка 1945 року: як НКВС розправилося з луцькими студентами

Євген Хринюк
Євген Хринюк

Покарання Женя відбував у Воркуті, табір «Мінлаг». Табір став для нього справжнім пеклом і водночас серйозною школою. Там він познайомився з відомим кінорежисером і сценаристом, лауреатом Державної премії СРСР Олексієм Каплером.

Митець потрапив копати мерзлу Воркутинську землю не через політику, а через кохання до доньки Сталіна – Світлани Алілуєвої, що не сподобалось її батькові і за що, Каплера вислали до Воркути зі звинуваченням у «шпигунстві на користь Великої Британії». 

Олексій Каплер – духовний наставник Євгена Хринюка в таборі «Мінлаг»
Олексій Каплер – духовний наставник Євгена Хринюка в таборі «Мінлаг»

Згодом Світлана Аллілуєва присвятила йому книгу «Двадцять листів другу» (1967). В післясталінський період Олексій Каплер написав сценарії таких відомих стрічок як «Смугастий рейс» та «Людина-амфібія». 

Каплеру дозволили отримувати продуктові посилки, книги. Цим він ділився з Женею, якого полюбив за розум і привітність. Олексій Каплер, дав Жені ґрунтовну мистецьку освіту. В 1954 році Євген Хринюк звільнився з табору, і поїхав до сестри Соні, в Кисельовськ. Там він з відзнакою закінчив будівельний технікум.

В 1958 році повернувся до Луцька, працював на будівництві Гнідавського цукрового заводу. Його весь час не покидала мрія, зароджена ще на Колимі, на уроках Каплера.

Євген поїхав у Москву до Всесоюзного Державного інституту кіно. Блискуче склавши іспити, до інституту його так і не зарахували. Тільки за другою спробою Євген Хринюк став студентом сценарного факультету ВДІКу. 

Після закінчення ВДІКу з відзнакою, Євген працював на Одеській кіностудії, потім у Києві на кіностудії імені Олександра Довженка. 

Євген Хринюк створив десяток документальних і три художніх кінострічки. Великий успіх мала його картина «Анна і Командор» (1974), в якій знялися зірки радянського екрана Аліса Фрейндліх, Василь Лановий, Інокентій Смоктуновський.

Кіностудія імені Довженка. Євген Хринюк на передньому плані з дочкою Анею та кіношною братією. Початок зйомок фільму «Адреса вашого дому». Зліва направо, Констянтин Степанков, Іван Миколайчук, Юрій Ільєнко, Леонід Осика та дружина Євгена Хринюка – Алла
Кіностудія імені Довженка. Євген Хринюк на передньому плані з дочкою Анею та кіношною братією. Початок зйомок фільму «Адреса вашого дому». Зліва направо, Констянтин Степанков, Іван Миколайчук, Юрій Ільєнко, Леонід Осика та дружина Євгена Хринюка – Алла

За художній фільм «Адреса вашого дому», як режисер-постановник фільму, і автор сценарію, з Ярославом Верещаком, був висунутий на здобуття Державної премії імені Тараса Шевченка в галузі кіномистецтва. Премії він не отримав. 

Рекламний плакат
Рекламний плакат

Заповітною мрією режисера було зняти фільм про Тараса Шевченка — про повернення поета із заслання, зустріч з Україною. Але задуму кіномитця не судилося здійснитися. У березні 1978 року, в одному з інтерв’ю він розповів, що почав роботу над сценарієм за романом Юрія Мушкетика «Біла тінь», а у травні, його не стало. 

Останню картину «Біла тінь» (1979) завершила режисерка Оксана Лисенко. Євген Хринюк помер 22 травня 1978 на 48-му році життя. Похований у Києві, на Байковому кладовищі.

Триває багатовікова війна з нашим одвічним ворогом «москалем». Ми переможемо, але я просив би воїнів, волонтерів, вже зараз, в хвилину затишку між боями, хто є свідками подвигу Ваших побратимів на фронті й в тилу, документувати та описати їх подвиг для майбутніх поколінь.

Читайте також: Республіка свободи у Казахському ГУЛАГу: 70 років тому відбулося Кенгірське повстання

Коментар
19/06/2024 Вівторок
18.06.2024