Про що говорять українці у Чехії
-
-
>
-
>
-
>
5009
Місяць тому я повернулася із Чехії, де була деякий час на роботі. Українців зустріла тут багато – з усіх куточків нашої країни. Після розмов із ними я робила деякі нотатки в телефоні. Тож вирішила ними поділитись.
***
– А ти подавалася не безкоштовне житло для українців?
– Ні, я ж не біженка, я приїхала просто на роботу.
– Ну і шо, знаєш, скільки тут із Закарпаття так безплатно живуть.
***
У школі вчителі до нас гарно ставилися, а ось чеські діти – булили. Якось на уроці ми говорили про різні свята в Чехії і вчителька запитала про українські. Учні почали сміятись і казати: «А що, хіба в Україні зараз ще є свята?».
***
Я вже вийшов на пенсію, але займався сільським господарством. У мене на Харківщині все було – сім’я, великий дім, який сам збудував, машина, різна техніка. У мене все було. Я важко працював, але думав, що в житті вже все зробив і спокійно буду доживати старість. А тепер нічого не маю… Все знищили «освободітєлі». Приїхав сюди без нічого, працюю водієм.
Я все життя говорив російською, але тепер хоч суржиком, хоч як, але тільки українською – не хочу мати з ними нічого спільного.
***
Я з Харкова. Наш район бомбили ще в березні 2022-го, але зараз стало просто неможливо. У сусідньому домі прилетіла ракета на верхній поверх. А там жила жінка, до неї приїхали два племінники. Вони жили в селі біля Харкова, там було дуже небезпечно і вона сказала, щоб ті приїхали до неї. І ракета потрапила якраз у кімнату, де спали ті хлопці. А та жінка була в іншій і вижила.
Як вона кричала…
***
Я так хочу додому, у Харків. Ще місяць і, може, я повернусь…
***
Я виїжджала із Мелітополя з другом. Коли їхали, над нами свистіли ракети. Навіть не знаю, скільки ми блокпостів проїхали. На блокпостах перевіряли тупо все. Я повидаляла з телефону всі переписки, додатки, але було кілька фотографій з цим другом. На одному з блокпостів російський військовий подивився на ці фото і питає: «Ти з ним тра***єшся?».
***
Ми з Сашею К. знайомі дев’ять років. Це така, знаєш, «больная любовь» – ми то сходились, то розходились. У мене був інший, у нього інша. Але все одно повертались одне до одного. Він мені був найкращий друг, порадник, коханець. Коли почалася повномасштабна, він з перших днів пішов захищати Київ, потім – на схід. І ми вирішили, що розпишемося. 28 квітня він мав іти у відпустку, і ми планували одружитися у Львові, потім поїхати в Карпати. А 16 квітня мені подзвонили і сказали, що він загинув, на завданні. Він не дожив до нашої зустрічі 10 днів…
Я приїхала до нього на похорон з квітами і сказала: «Бачиш, завжди на побачення ти мені квіти приносив, а тепер – я тобі…».
Який він був інтелігентний, вихований, як він любив Україну. Я більше ніколи не повернуся в Київ, бо там все нагадує про нього, а його більше немає…
***
Я втрачала дім двічі: вперше у 2014 році в Луганську, другий раз – у 2022-му. Мені ще досі сниться, що я заходжу додому і цілую рідні стіни...
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
