Солодкі муки
-
-
>
-
>
-
>
1990
Письменником я мріяв стати, як тільки навчився читати й полюбив книжки.
У нашій сільській початковій школі, в коридорі, висів стенд «Моя майбутня професія». Якось ми, першачки, підійшли до нього на перерві й стали «обирати» свій фах, показуючи вальцями на світлини, де були зображені тракторист, що визирав із гусеничного «залізного коня», шофер за кермом, щаслива доярка біля корови, космонавт у скафандрі й навіть танкіст на танку.
Усі хлопчаки показали якщо не на космонавта чи танкіста, то на шофера з трактористом. І лише я, мов біла ворона, вибрав дядечка, котрий на тлі стелажів із книжками щось писав за столом. Однокласники з мене сміялися: герої їхніх майбутніх професій були видними, кремезними чоловіками, а мій — непримітний, миршавенький «очкарик».
— Зате він пише книжки! — захищав, як умів, свій вибір.
Та мій аргумент їх не вразив, бо і далі кепкували. Я дуже тоді образився. І наперекір усьому дав собі обіцянку стати таки письменником. А якби на тому стенді не було світлини «очкарика»? Чи повелася б доля зі мною інакше?
Письменницька праця — задоволення чи виснажливий процес? Важко, принаймні мені, це розділити. Ліпше об'єднати: солодкі муки...
3 березня в усіх країнах відзначається Всесвітній день письменника – професійне свято літераторів. Тож зі святом, колеги!
Читайте також: «Війна з тильного боку»: Андрій Любка випустить нову книгу-щоденник про волонтерство
