стрічка

Донати кров’ю

13 Лютого 2024, 10:44
Донорство крові 4094
Донорство крові

«Збір коштів на дрони!», «Збір коштів на авто для військових!», «Збір коштів на тепловізор!»

Такими та іншими подібними закликами уже два роки рясніють наші соцмережі. Натомість у центрах служби крові закликають до іншого: донатити кров’ю.

І ці донати сьогодні є не менш цінними (хоча я б сказала, що більш цінними), ніж інші збори. Бо від цього і справді залежить те, чи буде у стабпунктах під Авдіївкою, на Купянсько-Лиманському напрямку, на Запорізькому чи Херсонському – така потрібна донорська кров. Коли життя пораненого військового направду залежить від того, чи прийдуть до служби крові у Луцьку, Рівному чи Львові певна кількість донорів з певним резус-фактором? Чи відправлять цю кров із Луцька Рівного чи Львова до зони бойових дій, і чи знайдеться у лікаря в стабпункті ота донорська кров для переливання?

В останні роки в Україні змінилися норми донорства. Бо ж коли ще десять років тому працівники служб крові могли виїжджати у різні міста та селища на дні донора (куди, варто зауважити, могли прийти більше сотні донорів), то тепер там кажуть: та кров, яка перебуває тривалий час у дорозі, стає малопридатною до переробки.

Тож одна надія у великих містах, де функціонують центри крові, – на місцевих донорів, котрі зможуть полишити усі свої нагальні справи на день та прийти здати кров. 

Або ж на свідомість голів громад, міських голів, котрі можуть закладати у свої бюджети хоча б певну кількість коштів на пальне, щоб організувати доїзд охочих здати кров до центрів служби крові. А таких людей, готових ділитися своєю кров’ю, я переконана, є чимало. Був би лише заклик до цього, і я впевнена, таких охочих у наших містечках та селищах знайшлося б.

Нещодавно у Міністерстві охорони здоров’я дали дозвіл на переливання крові у стабілізаційних пунктах. Однак – за умови проходження медиками спеціального навчання. Адже переливати донорську кров – теж треба уміти. Та я знаю: наші медики швидко вчаться усього, аби тільки це допомогло врятувати якнайбільше життів наших військових… Бо що відчуває бойовий медик, коли донорської плазми – брак, а на столі стікає кров'ю поранений боєць? І медик упевнений, що зміг би врятувати йому життя, аби лишень була ота донорська кров... 

Пам’ятаю свою першу і поки що єдину донацію крові. Пам’ятаю, як довго не наважувалася на цей крок, хоча двічі на рік бачила перед собою у чергах на донорство місцевих 18-річних студентів коледжу. Для них, окрім благородної місії порятунку життів і здоров'я пацієнтів, це була можливість отримати вихідний від занять, для мене ж … Можливість відчути: як це, ділитись кров’ю з іншими? Хоча 10 років тому ми не мали такої вкрай гострої потреби у донорській крові.

Але сьогодні є. Уже два роки, як є. І якщо ви не зможете з певних причин задонатити на будь-який збір коштів, але маєте хороше здоров’я (про протипокази до донорства крові та як готуватися до донації можна сьогодні дістати інформацію у дядька Гугла, хоча я довіряю сайту ГО «ДонорUA») – приходьте до найближчої служби крові у своєму місті, організуйте своїх друзів – та здайте кров для наших бійців.

Вони заради нас ризикують набагато більшим, ніж ми своїми 400 мілілітрами крові – своїм життям.

Коментар
26/05/2024 Неділя
26.05.2024
25.05.2024