Донати кров’ю

Віта Шепеля

Автор(ка)

13 Лютого 2024, 10:44

4233

Донорство крові

«Збір коштів на дрони!», «Збір коштів на авто для військових!», «Збір коштів на тепловізор!»

Такими та іншими подібними закликами уже два роки рясніють наші соцмережі. Натомість у центрах служби крові закликають до іншого: донатити кров’ю.

І ці донати сьогодні є не менш цінними (хоча я б сказала, що більш цінними), ніж інші збори. Бо від цього і справді залежить те, чи буде у стабпунктах під Авдіївкою, на Куп’янсько-Лиманському напрямку, на Запорізькому чи Херсонському – така потрібна донорська кров. Коли життя пораненого військового направду залежить від того, чи прийдуть до служби крові у Луцьку, Рівному чи Львові певна кількість донорів з певним резус-фактором? Чи відправлять цю кров із Луцька Рівного чи Львова до зони бойових дій, і чи знайдеться у лікаря в стабпункті ота донорська кров для переливання?

В останні роки в Україні змінилися норми донорства. Бо ж коли ще десять років тому працівники служб крові могли виїжджати у різні міста та селища на дні донора (куди, варто зауважити, могли прийти більше сотні донорів), то тепер там кажуть: та кров, яка перебуває тривалий час у дорозі, стає малопридатною до переробки.

Тож одна надія у великих містах, де функціонують центри крові, – на місцевих донорів, котрі зможуть полишити усі свої нагальні справи на день та прийти здати кров.

Або ж на свідомість голів громад, міських голів, котрі можуть закладати у свої бюджети хоча б певну кількість коштів на пальне, щоб організувати доїзд охочих здати кров до центрів служби крові. А таких людей, готових ділитися своєю кров’ю, я переконана, є чимало. Був би лише заклик до цього, і я впевнена, таких охочих у наших містечках та селищах знайшлося б.

Нещодавно у Міністерстві охорони здоров’я дали дозвіл на переливання крові у стабілізаційних пунктах. Однак – за умови проходження медиками спеціального навчання. Адже переливати донорську кров – теж треба уміти. Та я знаю: наші медики швидко вчаться усього, аби тільки це допомогло врятувати якнайбільше життів наших військових… Бо що відчуває бойовий медик, коли донорської плазми – брак, а на столі стікає кров'ю поранений боєць? І медик упевнений, що зміг би врятувати йому життя, аби лишень була ота донорська кров...

Пам’ятаю свою першу і поки що єдину донацію крові. Пам’ятаю, як довго не наважувалася на цей крок, хоча двічі на рік бачила перед собою у чергах на донорство місцевих 18-річних студентів коледжу. Для них, окрім благородної місії порятунку життів і здоров'я пацієнтів, це була можливість отримати вихідний від занять, для мене ж … Можливість відчути: як це, ділитись кров’ю з іншими? Хоча 10 років тому ми не мали такої вкрай гострої потреби у донорській крові.

Але сьогодні є. Уже два роки, як є. І якщо ви не зможете з певних причин задонатити на будь-який збір коштів, але маєте хороше здоров’я (про протипокази до донорства крові та як готуватися до донації можна сьогодні дістати інформацію у дядька Гугла, хоча я довіряю сайту ГО «ДонорUA») – приходьте до найближчої служби крові у своєму місті, організуйте своїх друзів – та здайте кров для наших бійців.

Вони заради нас ризикують набагато більшим, ніж ми своїми 400 мілілітрами крові – своїм життям.