стрічка

Моя Мрія: в Крим після Перемоги

24 Квітня 2022, 21:00
Весняний світанок над українським Кримом! БЛОГ 5630
Весняний світанок над українським Кримом!

Моя Мрія живе в мені вже 8 років. Маленька і тиха. Мовчазна і непомітна.

Велична і безмежна. Така, що рве серце і змушує воскресати.

Я не пам’ятаю, коли зробив це фото. 

Знаю, що то було десь до 2018 року. 

Коли вчергове вертався з України до окупованого Криму. Потягом «Київ - Новоолексіївка». 

Він прибував до крайньої станції вранці. Потім на мене чекало 23 км до межі з півостровом. І рожеві відтінки лиманів, на яких чумаки сотні років тому збирали сіль.

Одного такого ранку я побачив гарні хмари і вирішив їх сфотографувати. Тоді я не знав, що це фото буде у моєму телефоні у неназваній папці «Вічне. В серці. В пам’яті».

Зараз, коли пишу цей текст, я розумію, що Дорога вже тоді закарбувала той момент, щоб через роки я крізь сльози засміявся і написав ці слова.

Про Мрію. 

Про ті вчинки і слова, які змушують робити такі нелогічні речі. І такі вірні речі.

Про мою Мрію, що Крим вернеться.

Що одного дня ми сядемо у потяг чи автобус і поїдемо на південь. До самого прекрасного з морів.

Нас буде 5. Чи 10. Чи 50.

Ми будемо виходити на зупинках і дивитись як сонце ховається за горизонтом. На зруйнованих залізничних станціях стоятиме будівельна техніка, а в повітрі висітиме аромат весняного степу. Наша Україна буде відбудовуватися після війни. І серед високих тополь наш погляд зупинятиметься на могилах звичайних українських героїв.

Ми будемо говорити. Ще частіше мовчати. Дівчата будуть плакати, а чоловіки – зціплювати зуби і кулаки до крові в долонях. 

Лунатимуть пісні. Різні: веселі і сумні, повільні і «гоп зі смиком». Але всі – від самого серця.

А потім ми зупинимось на напівзруйнованому мості біля лиманів. І я розповім про своїх друзів – кримських татар. І про гетьмана Дорошенка, який колись громив ворогів і не знав як це – кидати шаблю. І я буду говорити багато і не до теми. Говоритиму до того часу, доки сльози не стиснуть моє горло.

Я не буду соромитись моїх сліз. Тому що чоловіки теж плачуть. 

Тому що ті сльози – то найсильніший прояв відвертості і сили. Бо ж коли плакати, як не після нашої Перемоги.

А потім ми в’їдемо в Крим.

І буде багато-багато всього...

Багато обіймів і любові в очах до наших військових на блокпостах.

Багато моїх розповідей про скелю Ак-Кая і Яйлу на горизонті. 

Багато страв на столах кримських татар між скель Бахчисараю і просторів Солхату.

Багато зірок на зоряному небі південної ночі.

Багато танців під п’янке домашнє вино з сортів Джеват-Кара і Мускат Бурштиновий.

Я буду тягнути вас на вершину Білої Скелі, що побачити весь Крим під ногами. Я змушу вислухати всі історії про караїмів під аромат густої, як ніч в степу, кави у вежі Міста Тисячі Вікон. 

Я проведу вас по усім кімнатам Воронцовського палацу і ми будемо мовчати на південних терасах. Я покажу вам ялівцевий гай вже рідного мені Нового Світу і ви розіб’єте там намети, щоб зустріти найфантастичніший світанок на вершині Коба-Кая.

Ми сядемо десь на березі Кацивелі (чи Балаклави? Чи Алупки? Чи Карадагу?) і будемо всю ніч милуватись срібним – важким і яскравим – кольором прибою. Море тихо нестиме хвилі до наших ніг і його солений аромат буде розбавлений терпким і солодким смаком мускатного вина. І той ранок на березі моря на завжди ввійде в наше життя.

Потім у нашому житті буде багато доріг і вражень. Багато знайомств і світанків. Багато нових людей і здобутків. І серед всього цього, на окремому місці, буде наша перша поїздка у Крим після Перемоги.

Я знаю це.

Будьте щасливими і мудрими, друзі мої.

Попереду на нас чекають не самі легкі часи. Але ми пройдемо них. Достойно і з високо піднятою головою.

Тому що інші шляхи – не для нас.

Будьте сильними. Вірте в себе. І бережіть в своєму серці ту щиру дитину, яка дивиться на світ широко відкритими очима і вірить в Добро.

Коментар
19/05/2022 Четвер
19.05.2022