Поет з Волині, вірші якого Івасюк перетворював на пісні

7 січня виповнюється 95 років від дня народження Ростислава Братуня (1927 – 1995) – відомого поета і письменника, громадського діяча. Він був патріотом рідної землі і мужньою людиною, яка в умовах радянського тоталітаризму вміла сказати правду. Ще у 1989 році в Москві він сказав голові СРСР Михайлу Горбачову «А Україна буде вільною!»

Ростислав Братунь народився 1927 року у Любомлі в сім’ї українського громадського діяча, депутата польського сейму, старшини армії УНР Андрія Братуня та Оксани Ужвій (рідної сестри відомої української актриси Наталі Ужвій). Після закінчення гімназії у Горохові, вступив до Львівського державного університету імені Івана Франка. 

Читайте також: Наталія Ужвій під час вчителювання у селі на Острожчині

Ще студентом сформувався як поет і видав збірку віршів. Здобувши у 1950 році вищу освіту, працював журналістом. Протягом 1963-1966 років Ростислав Братунь був головним редактором журналу «Жовтень» (нині «Дзвін»).

Ростислав Братунь

Він друкував твори заборонених радянським режимом письменників, зокрема Богдана-Ігоря Антонича і Володимира Гжицького, а також публіцистику. У 1970-ті роки відмовився бути «закритим цензором» (піддавати жорсткій критиці) праць українських дисидентів братів Горинів, В’ячеслава Чорновола, Ігоря та Ірини Калинців.

Читайте також: Волинський свідок загибелі Чорновола: що про нього відомо

Ростислав Братунь один зі співорганізаторів у Львові, першого в тогочасній Україні, Клубу творчої молоді. Згодом саме він стояв біля витоків об’єднання львівської інтелігенції – «Львівська бесіда». 

«Хто ж, як не він, був осердям «круглих столів. До сьогодні нема йому заміни! Братунь не картав, не дорікав, не хизувався. Він сіяв зерна злагоди і толерантності. Тому й був завжди на крок попереду від усіх», – згадує поет Ігор Калинець. 

Серед 106 пісень Володимира Івасюка найбільше – на вірші Ростислава Братуня. Переїхавши з Чернівців до Львова, композитор знайшов у його особі не просто поета-співавтора, а друга. Ще у Чернівцях, Володимир Івасюк написав на його словапісню «Передвістя». Адже у бібліотеці сім’ї Івасюків були майже всі книги Ростислава Братуня. 

Читайте також: Постановник «малої драматургії» Лесі Українки

Саме із цієї співпраці у творчості Івасюка починається пошук нових, глибших засобів, філософське осмислення тексту. «Пісня про тебе», яку вперше заспівала Софія Ротару, – це насправді пісня про Україну. 

«Володю, ми колись розповімо про це!» – казав поет композиторові. А у цих віршах є і синь небес, і золото пшеничних нив. За шість років творчого тандему створили 26 пісень. 

Серед них – легендарні «День з тобою», «Незване моє кохання», «Перший сніг», «Білий серпанок», «Роки вже відшуміли», «Пісня про тебе», «Літо пізніх жоржин», «Передвістя», «Ватра», «Зустрічайте мене», «Юнацька балада» (присвячена пам'яті Миколи Шпака), «Вогні Львова», «Ноктюрн осіннього міста»...

«Ми йшли один одному назустріч. Ми настільки відчували один одного, як про це тільки можуть мріяти поет і композитор. …Зводити роль Володимира Івасюка тільки до пісенної творчості було б неправильно. Це був перший етап його композиторського становлення. Його вабила і складна інструментальна музика, він буквально був одержимий бажанням створити український мюзикл. Взагалі – кликала сцена. Якось ми зустрілися у Києві. В будинку звукозапису, куди завів мене Володя, я відчув, що це за пекельна праця — довести до повноголосого звучання музичний твір. Він же вільно орієнтувався в усіх складнощах оркестрової інтерпретації, тонкощах звукозапису, диригування», – згадував Ростислав Братунь.

Упродовж п’ятнадцяти років до 1979-го Ростислав Братунь очолював Львівську організацію Спілки письменників України, до якої належали і літератори Волині. Він кілька разів на рік приїжджав до Луцька. Товаришував із волинським поетом Олександром Богачуком.

На похороні Володимира Івасюка влада заборонила виступи. Незважаючи на це, Ростислав Братунь першим взяв слово на Личаківському кладовищі й наголосив, що ховають не студента консерваторії, а великого українського композитора, якого вбили...

Читайте також: Агентів, які готували вбивство Максима Рильського,  знешкодила в Луцьку служба безпеки ОУН

За це Ростислава Братуня звільнили з цієї посади. На десять років він потрапив в опалу партійних структур: його не друкували, не дозволяли виступати. У 1980 році, коли поет поїхав до Києва на вечір Павла Тичини невідомі ледь не проломили йому голову – завдали чотири удари кастетом. На вечір Братунь так і не потрапив...

Від його сім’ї відвернулися колишні друзі. Але він не зламався: працював над собою, багато чого переосмислив. Багато його віршів переклав російський поет Григорій Глазов, а Віталій Коротич допомагав видавати збірки в Росії. Він був опозиціонером до неправди, невігластва, черствості, тупості, пихи та безчестя. 

Читайте також: Що писав КГБ про батька лідера гурту «Плач Єремії»

Дружив із патріотично налаштованою молоддю. Саме Братунь стояв біля витоків легендарного Товариства Лева – однієї з перших незалежних громадських організацій в Україні (1987), був частим гостем Львівського клубу творчої молоді імені Володимира Івасюка.

Навесні 1989 року відбувалися вибори народних депутатів СРСР – уперше в радянській історії, коли дозволили альтернативних кандидатів. У Залізничному територіальному окрузі Львова «потрібні» кандидати не пройшли,  довелося призначати повторні вибори. 

Цього разу беззаперечну перемогу здобув Ростислав Братунь. Він став першим демократичним депутатом від Західного регіону України, всенародно обраним, кого кандидатом назвали люди, а не номенклатурна влада. Цей його похід у владу був прагненням прискорити перемогу опозиції, демократії і неминучої незалежності України.

Установча конференція НРУ у Львові, 7 травня 1989 року. У центрі президії – Ростислав Братунь

Читайте також: Український історик захистив дисертацію вірменською мовою та публікувався в Гарвардському університеті

Ростислав Братунь входив у міжрегіональну депутатську групу, де були зокрема, Андрій Сахаров, Галина Старовойтова, Анатолій Собчак. 

У Москві Ростислав Братунь підтримав вимоги делегації українських греко-католиків щодо легалізації УГКЦ, не побоявся везти до Москви лист від владики Володимира Стернюка, і Михайло Горбачов цей лист підписав. 

Чи не першим з українських депутатів виступив у Кремлі на підтримку незалежності Литви. Ростислав Братунь товаришував із депутатом Альгірдасом Бразаускасом, який згодом став прем’єр-міністром і першим президентом Литовської республіки.

Коли з трибуни з’їзду народних депутатів СРСР тодішня голова Президії Верховної Ради СРСР Валентина Шевченко виступила проти синьо-жовтого прапору, назвавши його «петлюрівським», а всіх, хто «мутить воду» в Україні, – націоналістами, то слово для виступу із залу взяв Ростислав Братунь. 

Він заявив на весь світ (в телефірі йшли прямі трансляції) про наш прапор як святиню українського народу і, звертаючись безпосередньо до Михайла Горбачова, сказав: «Ось стою перед вами – український націоналіст Ростислав Братунь! А Україна буде вільною!».

Читайте також: Як Леонід Кравчук сперечався з Горбачовим, розвалив СРСР, а в кінці просльозився

Виступ Ростислава Братуня у Москві, 1989 р.

Те його фото з піднятою рукою біля мікрофона у Кремлівському палаці з’їздів обійшло перші сторінки багатьох газет світу. Після цього виступу Андрій Сахаров в інтерв’ю засобам масової інформації Радянського Союзу наголосив: «Завдяки виступу Ростислава Братуня, вперше ми почули голос незалежної України».

На початку 1990-х йому була необхідна операція на серці. Коронарне шунтування Ростиславу Братуню зробили у Вільнюсі. Безплатно і терміново, повідомивши: «Ця людина стільки зробила для незалежності Литви, що всі витрати ми беремо на себе».

На сторінках радянської преси саме Ростислав Братунь першим звернувся до проблем об’єктивного перегляду місця ОУН і УПА, Січових стрільців в історії боротьби України за незалежність. У 1993 році він підняв український національний прапор над «Гетьманом Сагайдачним» – флагманом Військово-Морських Сил України. 

Читайте також: Патріарх політв’язнів: біографія Михайла Сороки, який відсидів 35 років

На мітингу національнодемократичних сил у Львові, початок 1990-х. У першому ряду зліва направо: дружина В

Він був нагороджений орденами Дружби народів та «Знаком Пошани». У творчому доробку Ростислава Братуня близько двадцяти поетичних збірок, кілька книжок статей, памфлетів: «Крапка без «і», «Людина розправляє крила», «Слово гніву», лібрето опери Анатолія Кос-Анатольського «Зарево». Загалом на вірші поета написано понад 200 пісень. 

Зі своєю дружиною Неонілою Ростислав Братунь прожив у шлюбі 51 рік. Про їхні зустрічі та кохання написав багато поезій, але шедевром українського романсу стали саме «Білі троянди», які поклав на музику Анатолій Кос- Анатольський. Цими квітами закоханий Ростислав осипав колись на вокзалі свою кохану Неонілу, проводжаючи її до Києва.

Читайте також: Визнання і важкі часи славетного колективу «Тріо Маренич» з Луцька

Неоніла і Ростислав Братуні

Ростислав Братунь помер 8 березня 1995 року при загадкових обставинах. Дружина повідомила: 

«Якийсь дивний збіг обставин. Йому стало погано, а подзвонити не було як – не працював телефон (пізніше з'ясувалося, що був обрізаний дріт). Дочка тоді мешкала недалеко, і я побігла до неї, аби викликати швидку, яка їхала аж чотири години. Коли ж приїхала, лікарі навіть кардіографа не мали. Констатували: серце. Зробили укол і поїхали. І чомусь не лишили нам на столі ампул, як це має бути. А перед самою смертю Ростислав Андрійович раптом сказав: «Мене отруїли». Хто тепер що з'ясує?.. Коли його ховали, за труною йшли кілька рядів міліціонерів. Очевидно, побоювалися чогось. До речі, литовські лікарі, які запрошували Братуня на огляд після операції, були впевнені, що він мав довго жити, бо сама операція і післяопераційний період пройшли нормально...»

У день похорону поета у православній церкві Київського патріархату зійшлися представники всіх конфесій. Поховали Ростислава Братуня на Личаківському цвинтарі. Пам'ятник поету та меморіальну дошку на будинку зробив скульптор Еммануїл Мисько. Одну з вулиць Львова назвали іменем Ростислава Братуня.

БАТЬКІВСЬКИЙ ЗАПОВІТ

Ти можеш навчитись чужого звичаю

І мову чужу, наче пісню, завчить.

Але і в раю не знайти тобі раю,

Якщо ти не будеш вітчизною жить!

Якщо позабудеш стежину до хати,

Яку дитинчам навпростець протоптав,

І матір, і рід свій, і слово крилате,

То, значить, чужинцем бездушним ти став.

Чужинцем не тільки для рідного роду,

А навіть для тої нової землі,

Для друзів нових, що тебе у негоду

Пригріли ласкаво у власнім теплі.

І, наче прокляття, в нову ти родину

Внесеш свого серця закалець черствий.

Внесеш, мов безкровний слимак, холодину,

Бо вбив і стоптав ти свій корінь живий.

Ти дітям і правнукам мусиш віддати

Живуче коріння — свій батьківський рід,—

Тоді їх ніяким вітрам не зламати,

Ніякій негоді не стьмарити світ.

Ростислав Братунь, 1962 р.