«Ніде моя душа не жила так щасливо, як на Волині»: що розповідають руїни маєтку Габріелі Запольської

… Їдеш кільцевою дорогою із Луцька до Жидичина, й щоразу бачиш у селі Прилуцьке таємничі руїни. Ти з дитинства не зважаєш на них і оминаєш повз. На мапах Гугл немає жодної відмітки. Та будь-які руїни несуть у собі свою історію. Все ж зупиняєшся. Помічаєш невелику табличку, читаєш і завмираєш від прочитаного:

«Залишки будинку XIX століття, в якому жила Габріеля Запольська».

Напис при дорозі

ЗУСТРІЧ З ПАНІ ГАЛИНОЮ

Ти стоїш біля таблички й до тебе відразу підходить пані Галина – уродженка села Прилуцьке (колись Ківерці), вчителька історії у місцевій школі. Вона багато розповідає про рід Піотровських, з якого походить Габріеля Запольська. Описує її дитинство, сміливі переконання дівчини. 

Пані Галина згадує свої дитячі роки

«Я пам’ятаю цей будинок в набагато кращому стані. Там де зараз ліхтар понад дорогою, там була височезна липа, на якій постійно гніздилися лелеки. І дороги цієї теж не було. Всюди були липи, груші, яблуні. А за будинком були теж липи і бузок. Бузок я дуже добре пам’ятаю. Його було тут дуже-дуже багато. А за цими стінами були ще великі кімнати, був дах, по якому ми бігали малими. А там вдалині – Панський ліс. Його й досі так називають», – пригадує пані Галина.

Потім пані Галина знову переходить до Габріелі. Вона із захватом розповідає, якою незламною була ця жінка. Як пережила розлучення із чоловіком, втрату дитини, вигнання рідними батьками й подальші невдалі стосунки із чоловіками. Як вона почала писати твори та грати у театрах.

Читайте також: Фемінізм, боротьба та творчість: що ми знаємо про Габріелю Запольську

Залишки задньої частини будинку

Далі заходимо усередину зруйнованого маєтку, де увагу привертають численні дірки у стінах. Перше, що спадає на думку – війна. 

«У війну будинок був зруйнований, але відновлений за Союзу. Після цього в різні роки в приміщенні була сільська рада, виконком, клуб, колгосп. На другому поверсі зберігали зерно. Зруйнувався будинок у 90-ті, коли люди самі нещадно розібрали маєток на шматки. До речі, є ще припущення, що маєток був перебудований з костелу, адже й справді має незвичну для будинку архітектуру», – розповідає Галина.

Читайте також: Дім акторки Габріелі Запольської у Прилуцькому в різні періоди

При вході всередину

В голові ти ніби слайдами прогортаєш картинки: на руїнах і купах цегли стоїть помпезний міщанський маєток, де поважно і фамільярно ходить вишукане товариство. І раптом ти бачиш, як у будівлі плачуть люди, ховаючись від обстрілів. І от будинок відновлюється… 

Вціліла частина будинку

У його стінах приймають важливі рішення виконкому, потім розважаються у клубі. Малюєш собі другий поверх із купами зерна. І ще й на додачу уявляєш сотні людей, які стоять побожно і моляться до Бога. Ти звертаєш увагу на дірку у формі великого дзвона, ніби та хоче сказати нам правду, але стіни мертво мовчать. 

Стіна, що мовчить

ЗНАЙОМСТВО З ГАБРІЕЛЕЮ

Під враженням повертаюся додому. Шукаю інформацію в інтернеті. Дивуюся силі духу жінки-бунтарки. З інтригою шукаю її твори, зупиняюся на п’єсі «Малашка», бо саме у ній описана Волинь. Ніби знайомишся з Габріелею особисто і повертаєшся до неї в гості.

Фото Габріелі в Прилуцькій школі

«Навколо тиша, великий спокій, часом переривається лише звуком дзвонів або закликами пастухів».

У голові перебираєш рядки п’єси. Руїни на очах стають пишним білим маєтком із величезними готичними вікнами та маркізами з червоними зубами, а на передньому фасаді будинку виблискує позолочений герб роду Піотровських.

Читайте також: Габріеля Запольська – скандальна письменниця із Волині, яка вміла дивувати

Старе фото маєтку з таблички при дорозі

«Раптом на землі між густою травою щось почервоніло…Що це може бути? Це не ягода. Ягоди не ростуть на рівних, підстрижених придворних газонах.

Ах, це намистинка! Один, два, три ... все намисто розкидане, вирване, мабуть, із шиї придворної дівчини».

Розірване намисто

Ти шукаєш серед трави те намисто, що розсипала дівчина. Віриш, що це сама Габріеля. Вона – щаслива, насолоджується насадженим біля дому бузком, потім біжить до липової алеї. Вдихає солодкий аромат і ще не знає, що чекає її у майбутньому. Ти малюєш перед собою цю радісну дівчину. Їй так хочеться розповісти про те, що на неї чекає, але ти безсилий. 

Липовий гай поряд з будинком

Потім зупиняєшся при вході у будинок. І пригадуєш прохання поетеси до колишнього чоловіка:

«Коли будеш в Ківерцях, візьми біля дому грудку землі, щоб мені поклали на очі, коли помру... Я стільки світу бачила, але ніде моя душа не жила так щасливо, як на Волині...».

Читайте також: Руїни оживають: у Прилуцькому відбувся другий день арт-променаду

Польові квіти перед маєтком

З нотками смутку ти йдеш до дороги й праворуч помічаєш найбільшу серед лип. Це дерево точно розповіло б нам, чи бачило дівчинку із намистом. Та дерева, на жаль, як і стіни мовчать.

Липа, що мовчить

***

Матеріал вийшов завдяки участі в проєкті Волинська Експедиція